Місце запису: с. Човно-Федорівка, Зіньківський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: невідомо.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Башлай Марія Іларіонівна, 1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Човно-Федорівка Зіньківського району Полтавської області.
Коли в 1932-33 р. почався голод мені було 10 років. Я з моїми братами і сестрами переживали його дуже важко. Дійшло до того, що у нас опухали ноги. Їли ми все, що тільки можна було їсти. В основному це були бур’яни: молочай, козельки, свербигуз, пшонку, лопуцьки, лопухи, бруньки з дерев, топінамбур, кору дерев, корінці, варили буряк, молотили жито.
У нашого батька були жорна. Він у них молов залишки круп, а мама потім пекла пампушки. Кожному в день давалась одна пампушка, і не більше, бо треба було ще довго терпіти цей голод. Батько молов у погребі. Він поки молов, ми стояли надворі і дивилися, щоб бува хто не йшов. А бригади забирали все, навіть прядиво. Я пам’ятаю, як активісти прийшли в двір і забрали жменю борошна, що залишилось. Були випадки і канібалізму. У ці страшні роки вимирали цілими сім’ями, наприклад, наші сусіди – Зайці, Мегерини, Добряки – повмирали всі до одного. Вмирало дуже багато людей. Їх спочатку ховали поодинці, але потім хоронили всіх в купі, в одній ямі. У нашій сім’ї померли від голоду бабуся і брат.
Ці страшні роки голодомору назавжди залишаться у мене в пам’яті і у всіх тих, хто пережив ці роки.