Місце запису: м. Лохвиця, Миргородський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Мареха Олена.
Респондент: Бандур Галина Іванівна, 1912 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Лохвиця (Лохвицького) Миргородського району Полтавської області.
Було нас тоді аж семеро. Я була найстаршою у сім’ї. під час голоду 1932-33 років у мене померли братик і сестричка, їм і не встигло виповнитись і трьох років. То було пекло. Зробили так, щоб людям не було шо їсти. Позабирали усе чисто. Якби не золоті сережки, то ми б повмирали б усі. Мати ходили продали їх, ото ми і вижили. Не було і картоплини з’їсти. Хоча врожай в ті роки був хорошим. Але ж забирали усе. Ходили по вулицях, заходили в кожну хату і все чисто вигрібали. І ходили ж свої, що продалися. Шо ми тільки не їли. Ходили рвали квасесь. На вулиці жодної ворони, городця не залишилося. Було йдеш додому з поля, а люди пухлі лежать прямо на дорозі, помирають. А діточок скільки! На поле ото ходили колоски збирали. Було набереш в жменю і тікаєш, бо як побачать, так ще і вб’ють. Біжиш було по стерні босяка, всі ного в крові. То були самі страшні роки. Не дай Боже вам взнати того.