Місце запису: с. Григорівка, Обухівський р-н, Київська обл.
Дата запису: 21.10.2005 р.
Хто записав: Новіцька Людмила Миколаївна.
Респондент: Бабюк Павліна Олександрівна, 1926 р. н., Бабюк Федір Олександрович, 1930 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживали у селі Григорівка Обухівського району Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?
А чого ж не пам’ятаємо? Пам’ятаємо добре.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Забирала урожай влада. Все витрушували.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Чув від матері своєї, що «штилювали» Тимощук Ярина, Слободяник Марія.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Хто його знає?
Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання податків?
Ніяких документів не було. Оті, що керували, щоб самому не здохнути, посилали людей (бригаду). Частина відібраного їм віддавалась. Вони брали, пропивали, гуляючи. Забирали корови, коні, теля.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Люди боялися влади. Забирали без дозволу, а люди лишались ні з чим. Плакали. Кому що скажеш?
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Не було зброї ніякої.
Як люди боронилися?
Ніяк не боронилися, а думали, як далі видряпатись.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Ховати забороняли, але в клунях в бочки ховали зерно, в солому. В жорнах мололи.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Спеціально створена бригада: «Базьоньо», Фартушня Настя, Слободяник Марія Корніїха. Настю називали «чорнорота» (була дуже криклива).
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
До хати в основному ходили гуртом, самі не ходили. Марія Корніїха говорили пізніше, що вони ходили, бо хотіли жити.
Де можна було заховати продукти харчування?
Люди ховали продукти там, де могли придумати. В коморі, в землі, в печі, клунях. Але ці схованки знаходили і все забирали.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Давали їжу, для дітей зробили інтернати, ясла.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
Забирали все: коні, корови, реманент. У нас забрали Каштанку (кобилу). Нею возили товари в кооперацію.
Що таке закон про «про п’ять колосків»? Чи чули ви про нього?
Чули, якщо зловлять на полі з колосками, судять – 10 років тюрми. Тоді все було строго.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Не дозволяли. Люди крадькома це робили. Гонили, забирали.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Охороняли – Слободяник Трохим.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Де там? Мусіли, бо треба було жити.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Змушували. Марко Кучерук (татів дядько): «Сашко, пішли, бо поздихаємо, як руді миші».
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Переховати не встигли, перед голодом всю забрали, а наша втекла назад додому.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
На початку1932 р. в любу пору, навіть вночі.
Скільки разів приходили до хати?
Ходили до двох тижнів, поки не знайдуть що треба. Бабуню вдушили.
Коли почали помирати від голоду?
Почали в 1932, а в основному 1933 р.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
В селі створили кілька інтернатів: обійстя Кис Наталки, інші – біля старого цвинтаря, біля Лізи Снігур. Їх годували.
Хто не голодував у селі і чому?
Хто грабував, то ці не голодували. Матері Меланки Слободяник зав’язали на голові спідницю, вона плаче, а вони взяли, що хотіли.
Хто зумів вижити?
Ми вижили завдяки дідуня (Кучерук Яким). Він був на заробітках в Дніпропетровську, передав гроші, харчі. Бабуню невдовзі задушили, забрали, що було. Взяли ще черевики. А через деякий час ці черевики впізнали на Костеві Калашнюку. Він сказав, що купив в Корніїхи, Тимщучки. А Меланчин батько поїхав в Америку підробляти. Женився, мав сім’ю, дітей. Слав сюди гроші. Коли помер, то згідно спадщини його діти тут повинні отримати машини. Довезли до кордонів Союзу, то представники Союзу сказали, що в Союзі в цьому не нуждаються.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Допомагали, ділились – Кивецький, Франка, Селевін – мали, давали людям цибулю.
Які засоби вживали до виживання?
Їли все: квітки (сушили, перетирали на муку), бруньки з липи в кошовочку збирали, несли, було дуже тяжко нести.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Мали, в кого було, то люди ділилися.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Молоду кропиву, бруньки з липи.
З яких дерев вживали листя, кору в їжу?
З липи листя, бруньки, з акації цвіт.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Не пам’ятаємо.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Якщо були гроші, то можна було.
Чи був голод у містах?
В Києві не було. Туди ще й тікали, отак як зараз туди тікають.
Чи знаєте Ви, що таке «Торгсін»?
Не знаю.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
Дуже багато.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Був у Григорівці (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) Ловив дітей, любив молоде м’ясо.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
На старому кладбищі було два кагати (скраю, посередині). Виділяли спеціально людей.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Не знаємо. Швидше всього, що ні.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Відомі, але знаків так і немає.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені святки»?
Поминають.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
За часів радянської влади – ні, а зараз – так.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Є, відноситься до Київського патріархату.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Нічого в нас не стоїть.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Знають, хоча раніше це заборонялося.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Бог його знає. Тоді була така власть. Це ж було при Сталінові.