Місце запису: м. Лебедин, Лебединський р-н., Сумська обл.
Дата запису: 26.07.2005 р.
Хто записав: Кубрак Наталія Валеріївна.
Респондент: Атанова Антоніна Василівна, 1925 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Лебедин Лебединського району Сумської області.
Які причини голоду 1932 – 1933 р.р.?
Які причини? Наскільки мені це відомо… Я з 1925, 8-й год був у 1933. В школу я ходила, в 1-ий клас. Ходила жуків собирать, довгоносиків. Нам там їсти давали. Раз у день давали їсти. Дома шо? Ходили пішки до Чернецького. Там картошку мерзлу. Оладі пекли. Гнилу картошку мерзлу терли і їли. Ой, та це як розказувать – це багато.
Так розповідайте.
Ну які причини, як Ви гадаєте були? Чи це був неврожай?
Ні, ні. Старі люди казали, шо це голодовка була іскуственна.
Тобто влаштована владою?
Сталіним. У людей забирав, кудись одправляв. Люди ходили по колоски. Даже колосків не давали собирать. Моя мати, сусідка та й ми ходили ячмінь, пшениця, жито.
А забороняли збирати?
Забороняли.
Охоронялося?
Да. Вершники їздили і даже у тюрьму сажали за те, шо колоски собирали.
А якісь інші покарання були?
Ну раньше «допр», «допр» в міліцію забрали і сажали. Моя сусідка одна, друга… Ну вони померли.
Ви говорите, що все відбирали у людей: городину відбирали, хліб?
Ні. Хто заможний був – у тих відбирали.
А в інших людей ні?
Ні, в тих нічого було забирать.
Ну забирали вони тільки зерно чи ще щось? Наприклад, вирощували ж вони на городах щось?
Не знаю як в людей, а в нас не забирали.
Тільки ото здавали зерно державі?
Да.
А хто це робив? Хто їздив п квартирах і забирав зерно?
Ну, Були такі. У нас був такий Костенко Пантелеймон, тоді Залізний Йосип. Це ті, кого я помню. Ну як же того міліціонера звали? На коні їде було, а ми тікаємо. Ну як його фамілія була? Міліціонер. Він чи з Рябушок був?.. Там, де чи яка баба самогон вигнала – перериють усе.
Ну, а як це відбувалося? Як забирали зерно? В який час вони приїжджали: вранці, вдень, вночі?
Дньом.
А як це відбувалося? Тобто пред’являли ці люди, які забирализерно документи?
Я за це не знаю Я тоді мала була. У нас не забирали, бо в нас нічого брать було. У сусідів он був дєд Степан. У них і віялку забирали. Віялка, що зерно віять. І зерно ховав. І до нас ховав дід. І так по сусідах, щоб не забирали.
А люди чинили опір Тим, хто забирав зерно? Ну, якось реагували на це?
Ні. Ну, оце б до мене прийшли. Я б не чинила. Ну шо я зроблю.
А ті, хто забирали зерно вони мали при собі зброю?
Не знаю. Як того міліціонера звать було? Ну перериє все.
А де можна було заховати продукти харчування? Ви казали по сусідах? А ще? Не чули про такі випадки?
У нас була клуня. Раніше Були клуні такі здорові, шо там і хліб держали і молотили зімою. До нас цей дід Степан приносив до нас у клуню, бо знали, шо в нас нема нічого. До нас не йшли шукать. А такі, де багаті… В їх корова була, кінь був. А ми жили так. Ну, бідняки Були.
А як тоді вступали люди до колгоспів?
Да.
А як це відбувалося? Чи примусово, чи добровільно?
Добровільно. От ми, наприклад. В мене була сестра і мати, батько вмер. Мати сказала, сестра старша: «Записуйсь у колгосп». Записалась, ходила в колгосп.\
А тих, хто ходив до колгоспу в 1932-33 рр., давали їм їжу якусь? Пайки, може якісь. Годували.
Забула, не помню. Собирали люди колоски. І в їх забирали ті колоски, і в міліцію забирали людей.
І покарання якесь було?
Я не знаю, шо там їм було, бо я не була там.
А не чули про такі випадки? Люди не розповідали?
Не чула.
А скажіть, будь ласка. Во ходите до церкви? Ну, а ходили раніше?
Ходила.
До якої?
В нас була церква Григорія отам, де 4-та школа. Тут була церква дерев’яна, Григорія називалась, і ми ходили сюди. До Мироносиці ходили люди, а більше до Григорія.
А коли люди почали помирати з голоду?
В 1933 році.
Багато людей тоді померло?
Багато Сусідка на вулиці тут і хлопці два вмерли в 15-му номері. Багато померло.
А з сиротами що тоді було, коли батьки помирали? Хто за ними доглядав, чи може забирали їх до колгоспу?
Ні, не було такого.
А хто ховав померлих?
Сусіди.
А скажіть, хто не голодував у місті під час Голодомору?
Хтозна, не знаю. Я нікуди не ходила і таких багатих людей не знаю. У кого корова була – той не голодував. Ось Євтухи не голодували. Це я точно знаю, бо сини в Харкові були. Вони відтіля посилки слали. І корова в їх була.
А посилки доходили?
Доходили.
Це були здебільшого продукти харчування?
Да.
А чи вживали в їжу рослини, ягоди?
Молочаю скільки їли, окропу скільки їли, калачики – он бур’яни я кролям нарвала, таке кругленьке. Скільки ми їх переїли! От казали: «Чай – чай, молочай, дай мені молока, я тобі масла». Він тоді не гіркий, а солодкий робиться. Стебло. А на березі таке стебло товсте, я вже забула як воно й зветься. Воно солодке, як їси.
Рогіз?
Та чи рогіз. Я вже не помню як воно зветься.
Скажіть, Ви чули, щоб люди вживали деяких тварин, плазунів в їжу?
Плазунів не знаю, а горобців, ворон їли.
А інших?
Не знаю. Черепахи у Пслі ловили, їли.
На той час у місті можна було щось купити, виміняти?
Моя мати ходила картошку копать. Принесе ото дві кошолки, а ми перебіраємо і тремо її. І напече ноччю аладів і на базар несе. Оці аладі з гнилої картошки, а хоть з мерзлої. А тоді вже кусочок сальця купе чи щось таке.
Тобто обмінювались люди продуктами хто що мав?
І окараєчки їли. Окараєчки – це бересток такий. Гичі з буряків їли. Буряків не було, аг кропиву їли. Була Блідуха така, казала: «Мати наварила борщу: три буряки і рядно гичі» Ото такий борщ варили.
Чи не чули Ви про випадки людоїдства?
Людоїдство? Пішли ми в ліс по гриби аж туди під Чернеле. Я, сестра, ще там товариш оди Петро Блоха й Клава. П’ять душ нас пішло. Ходимо, ходимо. Йде дядько один та каже: «Чого ви тут ходите в лісі? Он коло моста, як на Кобижчу йти, Забужиха упіймала хлопчика, убила і з їла. Вона жила одна.