Місце запису: с. Талалаївка, Ніжинський р-н, Чернігівська обл.
Дата запису: 2 серпня 2003 року
Хто записав: Куць Олег
Респондент: Артеменко Анатолій Іванович, народився 30 грудня 1930 року.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав у селі Талалаївка Ніжинського району Чернігівської області
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 роках або у 1946–1947 роках?
Да. Я харашо помню голод 1947 року, а 32–33-го – по словах мами. Вона мене одного разу перевозила в село, вона робила вчителькою, і в цей час побачила, що ззаду двоє якихось наближається, а тоді їхав з винтівкою на коні почтальйон і він підвіз мою маму зо мною. А так би мене із’їли. Тоді люди голодні були. Узяли на м’ясо, як той казав.
А 47-ий харашо пам’ятаю. Я з 30-го року, так мені вже було 17 років, я був у сьомому класі, якраз після війни, у сьомому класі. Помню харашо, шо ззаді мене в мойому класі сидів хлопчик один. Це було зімою. Потом бачу, шо його нема й нема. А через неділю пішли чутки чи вчителі ходили, я не пам’ятаю, хто то ходив додому його, так на лавці лежала мати з погризеними руками і двоє дітей. Ну, другого хлопчика я не знаю, а цей один, що ззаду мене сидів, я його харашо знаю, вони погибли від голоду. У той час у колгоспі тільки давали по 200 грам макухи, все зерно було вивезено. На насінний фонд я не знаю оставляли чи ні. Всю худобу, яка була худоба, поїли люди. Голодовка була. Так шо було дуже-дуже скрутно.
Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?
Ну, урожай був. Звичайно, перша причина – це був неурожай і це головна була причина. Ну, влада забирала те, шо їй було положено, вона забрала. На насінний фонд я не знаю чи вони оставили. Я точно цього не знаю, а забрали вони хліб увесь. Хліба не було як такового у селі вобще, не продавали. Базарчики були. По 300 карбованців була булочка маленька хліба. Це вже спекулянти продавали. Я не знаю, де вони доставали. Отаке. Ну у людей же грошей не було, у колгоспників у той час грошей не було. Не давали в колгоспах грошей.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Ну, у людей не відбирали як так. Ну, були податки і за щот цих податків дуже багато ушло. Були даже грішми податки. А де гроші в селян? Вони виплачували ото чи могли тим і виплачували.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?
Цього я не знаю. В 47-му, по-моєму, цього не було.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
У 47 цього не було.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
По хатах не ходили люди, що відбирали хліб, відбирали скот. Нащьот недоїмки були. Відбирали скот, птицю. Ну а хліба у людей практическі не було. Неурожай був.
Як люди боронилися?
Та як, ніяк не боронилися. Времья було якраз післявоєнне, дуже тяжоле, серйозне, так шо люди боялися.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Можна було б приховати, якби воно було, а тваринку не можна було. У нас тут відкрите місце, ніде не сховать. Це не в Казахстані, шо там тисячі кілометрів у всі сторони, де людей нема.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?
Одяг не брали, нічого не брали кроме скотини. Скот брали. Ну, як був там мед, таке другий збіжжя, це брали в щьот недоїмок. А так не брали, щоб як попало.
Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Да, це було. Це закон, якщо в полі об’єжчику попадався чєловєк, що колоски збирає, так за п’ять кілограм – п’ять год. Ето гарантіровано було. Зразу судили і отправляли.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Поля і колгоспні комори? Колгоспні комори охороняв – охорона колгоспу охороняла, а поля – були об’єжчики. Об’єжчики на конях з оружиєм, і даже були пльотки в них. Так доставалося малечі, доставалося особенно.
Скільки разів приходили до хати?
Ну обично предупреждали декілька раз: ось здайте контракт, там шо положено, там і дєньгами було, там і на позику здавали люди. Позика добровільно-примусова була. Не здавши, значить, вони могли списувать майно.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Це звичайно дньом ходили, більшістю дньом. Це були представники сільради і були із району, і міліція була.
А були у них якісь документи?
Документи були. Той раз свої, то каждий знав і із району більшість знає. Вони ж умісті ходять. Міліція у своїй формі.
Коли почали люди помирати з голоду?
Це помирати почали в 47-му році. Це зі мною було, зі мною. Я сам даже голодував так даже, шо весною був і з лободи варили юшку. Живіт здоровий, а їсти хочеться, а ноги єлє-єлє держать. А пішла акація, то з дерева не злазив, тільки акації цвіт їв. А як де були кагати старі, находили картошку, ну, кожуру з картошки, і потом все це якось бабушка моя передєлувала і оладі такі були чорні, страшні, їсти не можно, но їли.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Ну цього я не знаю. В нас дітдомів не було. Ну були такі, що деякі хворі, больні брали в больницю. В больниці трошні піддержували. Дві неділі подержать і виганяють. Не знаю чия це ініціатива – району чи області, чи, може, з центру. Ну трошки піддержували людей. Це дуже мало.
Хто не голодував у селі і чому?
Ну, не голодували ті, хто мав гроші на руках, це були учителі. Ну і вони тяжело переносили це діло. Ну, голови сільради, голови колгоспів, брігадіри. Ну, каждий по-своєму спасав своє життя. Може які крали з них, а може, й так просто виходило. Були такі, що їздили у Західну Україну, наприклад, мій дід. Так що де було в сундуку, так їздив у Західну Україну. Західна Україна тоді багата була, там колгоспів мало существувало. Война кінчилася і тільки начались опять колгоспи. У людей був хліб. Багато тих, шо поїхав за хлібом пропали, в дорозі убивали їх. Я сам пам’ятаю їздив на станцію, були об’яви по радіо, шо пожалуйста не їжте м’ясо на базарі, потому шо це дуже часто зустрічається людське м’ясо.
Хто зумів вижити?
Більшістю зуміли вижити ті, шо сильніші здоров’ям, ну врачі, інтелігенція, які получали гроші і могли купити щось у городі. Тоді давали пайки в городі по 500 грам. Моя мама, допустім, була насильно послана на відбудову у Донбасі шахт. Там кормили у столовій і давали пайок. Давали по 550 грам хліба. Вона працювала в шахті на стволу.
Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Да так в основному можна сказати, шо і не ділилися продуктами. Їх не було цих продуктів. Ну, рідні, родичі друг другу помагали звичайно, а чужі ж, то каждому не поможеш. Виживав як міг.
Які засоби вживали до виживання?
А отакі засоби: зімою, то нічого не можна, а весною, то варили всяку бурду. Як трошки десь достануть якогось ну не зерна – горох мелений або що-небудь, стакан уллють у п’ятивідерний чугун, і от оту похльобку і п’ють. Оце трошки спасало. Хоть пухли люди, ну живі були, животи тільки здорові були.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Ну звичайно родичі, більшістю родичі, помагали, ну не у всіх сім’ях.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
З рослин, ягід і коріння все споживали, хто шо мог де достать – все споживали. Лободу, ще тільки началася, всякі трави там, листя же їли. Даже варили це листя. Ну так і виживали.
З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
Ну, я так харашо не знаю, з яких дерев. Сам я акацію їв, цвіт акації прямо їв і спасався тим. Ну, трохи пухлий був, несмотря не на шо. Хоть мені 17 год було, все-таки сила в мене була.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Ну, більшістю, шо голуби поїли. Хто горобців ловив, їв. Ну а жаб не їли. Я такого ще не чув. А так рибу, ото все. І зимою хто міг, той ловив рибу, і весною ловив, в’юни, рибу. Це було таке, спасало здорово.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Ну, в місті ми не їздили, а от у Західну Україну їздили за хлібом. Це не ми їздили, а мій дід їздив із другими мінять. Ну, все, шо в нас було таке праздне возили туди, а привозили хліб. Привезли раз хлібу трошки, помогло конєшно.
Чи був голод у містах?
У містах голоду в основному не було. Люди ж робили в містах, тоді безробітних майже не було, та й, наверно, не було. А хто робив, получали карточки, по карточкам пайки були. Хліб був. Хліб був, там давали, по-моєму, і масло і ето і м’ясо. Я бачив карточки. Точно я не знаю, це давали, ну хліб точно давали. Були такі, рана утром откривався ларьок, куски хліба вже розвішані, а довески спічечними головками приколоті, і так ваги не вішали, тільки роздавали. От кине на віса, подивися і тут отдає. Тільки в карточках одрізає талони.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Не, таких відомостей немає. Ніхто їх не реєстрирував, по-моєму. Хіба що сельрада, но куда вони йшли ці вєдомості, ніхто не знає.
Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?
У нашому селі – ні, а на станції я чув, шо таке було, шо їли людей.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Більшістю хоронили свої, у селі то всі родичі, шо хоть як не як хоронили. Ніяких помилок, нічого це не було. Не було чим поминать, хоронили да і все, закапували.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
По-моєму, не платили нікому.
Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Ну, оце в нас на общому кладбищі хоронили. Трудно сказати тепер де воно шо воно. Воно уже пройшло время. Ну, могилки єсть, а де отдельно, шоб воно стояло, шоб їх почитать можна було – ні.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Поминають. Хто знає своїх ще, пам’ятає, поминає конєшно.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Цього я не знаю чи поминають, чи ні в церкві, бо я лічно в церкву не ходжу.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Єсть церква. До Київського патріархату відноситься.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Ну, окремо сейчас не встановлюється, це тоді як були встановлені, но тоді ставили більшістю не хрести, а такі надгробні пам’ятнички в виде солдатського такого пам’ятничка. Ну, а тепер ставлять гранітні всякі, і на старих є поставлені, а у кого родичів немає, то нічого вже там немає.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Я розповідав. Да і школа розповідає і 33-й споминає, і 47-й, і, по-моєму, в історії сейчас є у новітній.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Ну, виною тут перве, шо голод, а друге – сама Сталінщина. Сама постановка вопроса по сільському господарству комуністичної партії. Оце виноваті всі.
Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?
Я це знаю слово, но в 47-му році цього не було, це було дето до 33-го года, потому шо люди, коли голодували, а це була голодовка 22–23 годов, по-моєму, так тоді золото здавали в Торгсин, щоб получити чи купить продукти. Це була загранічна фірма, яка скуповувала драгоценності, камні, таке на обмін чи радянські рублі, і на продовольство.