Місце запису: с. Зоринівка, Міловський р-н., Луганська обл.
Дата запису: 18.04.2008 р.
Хто записав: Алєксєєнко Альона Іванівна учениця 11 класу.
Респондент: Алексеєнко Іван Олександрович 11.01.1926 р.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Шелестівка Міловського району Луганської обл.
Івану Олександровичу було всього шість років, коли почався голод. Дітей у сім’ї було багато, а їжі не було.
Коли почали відновлювати колгоспи, то забирали у людей і зерно і їжу. Це призводить до трагічних наслідків. Мерло багато людей, особливо старі люди і діти з дуже бідних сімей. Померлих збирали на підводи, навіть ще живих, говорили що в дорозі «дойде». Наклепів і доносів на сусідів не було, бо люди допомагали один одному як могли.
Влада забирала все до жнатини і доводилося харчуватись чим завгодно. Влітку їли листя дерев, коріння, ловили звірів, рибу. Взимку було тяжко. Мерли діти, старики і навіть дорослі. Вижити могли лише ті, в кого була корова, городи, сади.
Восени, коли збирали з городів і садів, влада накладала податки. Люди повинні були здати майже все, що виростили. На зиму залишалася лише незначна частина, якої хватало лише на декілька місяців. До весни не вистачало, а ще потрібно було залишити на посів.
У кого були гроші або речі на обмін, то ті люди ходили пішки аж у Росію, щоб принести дітям шматок чорного хліба.
Іван Олександрович говорить, що у них померло двоє дітей і дід з бабусею. Всі люди пухли з голоду, а хліб хоч і був, то його не давали. Примушували йти працювати в колгоспи, а хто не хотів, тих забирали невідомо куди. Більше нічого не пам’ятає.