Населення села Велика Березянка Таращанського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні.
Завдяки архівним даним (ДАКО, фр-5634, оп. 1, спр. 1184, арк. 1-81; спр. 1198, арк. 132-263; спр.1199, арк. 1-264) та свідченням очевидців вдалося встановити 476 прізвищ та імен вбитих голодом людей.
Місцевий житель Павло Якович Кулик (нар. 30 листопада 1928 р.) розповів, що на початку 1931 року до села прибули «25-тисячники», які почали організовувати колгоспи. Сім’ї односельчан, що обробляли більше п’яти гектарів власної землі, назвали «куркулями» та свідомо знищували, як клас, шляхом ув’язнення до тюрем, заслань, вигнання із власних помешкань. Тих селян, що обробляли менше п’яти гектарів власної землі, назвали «підкуркульниками», і примушували вступати до колгоспу.
З весни 1931 року батьків примусили працювали в колгоспі. На зароблені трудодні восени вони отримали два мішки відвійок жита. Але у грудні 1932 року до оселі батька Павла Яковича, як і до інших колгоспників, за вказівкою сталінської влади прийшли сільські активісти, щоб відібрати збіжжя (їх назвали «червона мітла»). Вони прийшли з довгими штирями, перевернули все, попробивали землю в хаті та на подвір’ї, але нічого не знайшли, і забрали два зароблених мішки відвійок жита.
У 1932 році у селі ще масово не вмирали. Померлих ховали в окремих могилах. У цьому році з’їли собак, котів. Люди міняли прикраси та цінні речі на продукти харчування.
У січні 1933 року конфіскації продуктів харчування продовжились. Почався спланований тотальний голодомор. Вимирали з голоду цілі сім’ї. Місцева влада організувала збір трупів. З трьох колгоспів села виділили по підводі та по двоє колгоспників. Вони їздили по селу, на подвір’ях і полях збирали тіла померлих з голоду і відвозили до загальної могили на сільському цвинтарі. Коли яма наповнювалася трупами, то копали нову і так знову декілька разів. Батько Павла Яковича працював у колгоспі і також підводою звозив на цвинтар тіла померлих.
На цвинтарі є кілька місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду. У 2003 році на місці одного з них, було встановлено Пам’ятний знак – дерев’яний хрест.