Населення села Теліжинці Тетіївського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Архівних даних щодо кількості вбитих голодом немає, але очевидці стверджують, що після серпня 1933 року працівники сільської ради говорили: «За осінь 1932 року і зиму-весну 1933 року у селі померло 685 чоловік».
Встановлено прізвища та імена 312 жертв. На обох сільських кладовищах дотепер видно місця, де були ями-кагати, є занедбані могили 1933 року. На місцях масових поховань ростуть дерева та кущі.
У 1929 році в Теліжинцях створено колгосп ім. Шевченка, а в 1930 році – колгосп «Перше травня». Селян, які не мали бажання віддавати своє майно для загального користування, було «розкуркулено» та виселено з сім’ями за межі району.
В перший день роботи колгоспу ім. Шевченка, подали заяви про вступ 40 сімей. Вони звезли реманент, звели худобу, розпочали будівництво фермерських приміщень та обробіток землі. Весною вчасно засіяли поля, а потім зібрали непоганий урожай, але майже все було зсипано в державні засіки. Деякі селяни відчули себе обдуреними і забажали вийти з колгоспу. Проте їх також виселили з будинків, вислали за межі району, а господарства передали в колгосп.
З кожним роком становище лише погіршувалося. У 1931 році введено систему обліку виконаної роботи. Норми праці були дуже високі, люди працювали цілодобово. Адже щоб заробити один трудодень на косовиці, необхідно було викосити 30 соток. Така праця виснажувала селян, але коли прийшла осінь, виявилося, що майже все зерно знову вивезли державі. Тому селянам видали лише по 100-150 г зерна за трудодень. Навіть найпрацьовитіші отримали менше 50 кг зерна.
