Населення села Гацьківка Хорошівського району Житомирської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні.
Лiдiя Турковська (Семенiй), яка народилась у вересні 1926 року в селі Гацькiвка, згадує: «Мені довелося пережити дуже болісний досвід під час Голодомору. Ми жили в дуже маленькому селі – 100 чи менше мешканців. Родина була бідною, жили за рахунок сільського господарства, але коли настала колективізація і Голодомор, справи стали зовсім погані.
Я жила з батьками та старшою сестрою. Двоюрідні брати та сестри жили неподалік. Коли їжа закінчилась, ми були змушені їсти траву, гілки й листя. Мати часто відправляла мене до сусідів випрошувати їжу, й інколи, це вдавалося.
Мій тато був водієм у місцевих землевласників. У них були можливості дати йому їжу, яку він приносив додому. Були часи, коли він був змушений покидати село й місяцями працювати на Донбасі. Це був найскладніший період для родини.
Коли люди помирали, їх тіла лишались на дорозі. По них приїжджала підвода з конем, щоб забрати до масових могил. В основному, могили не були позначені, проте кілька хрестів люди поставили.
У мене лишились яскраві спогади з відвідин моїх двоюрідних братів. Я ходила гуляти до них, але вони мало на що мали сили. Вони лежали на підлозі, апатичні, напівмертві, не в змозі поворухнутися. Я досі пам’ятаю похмурий вираз їхніх облич; жахливі спогади лишаються в моїй голові.
Багато людей померло в моєму селі, і я вважаю удачею те, що моя родина вижила».