Населення села Голуб’ятин Попільнянського району Житомирської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.
У липні 1932 року агенти НКВС у Попільнянському районі доповідали про невдоволення людей труднощами в колгоспах та своїм становищем: “В селі Голуб’ятин по колгоспу відмічені випадки невиходу колгоспниками на роботу та спекуляції сільгосппродуктами. Семененко Прокіп в присутності колгоспників сказав: “Хай сіють і працюють тракторами, дурнів зараз немає, щоб цілий день голодним за сівалкою бігати. Сьогодні краще відвезти пуд муки чи картоплі до Києва, так заробиш за одну поїздку більше, чим в колгоспі за цілий рік”.
В постанові бюро Попільнянського РПК від 19 квітня 1933 року відмічено, що в ряді сіл, в тому числі і Голуб’ятині, колгоспи практично припинили видачу хлібних пайків вчителям. Вчителі знаходяться в надзвичайно тяжкому матеріальному стані (окремі вчителі буквально голодують).
Жителів села Голуб’ятин, що померли від голоду в 1932-33 роках, за словами очевидців, ховали на сільському цвинтарі на відстані 800 м від сільської ради, з правої сторони по дорозі, що йде на смт. Попільню, в північно-східній його частині. На місці поховання жертв Голодомору в 1998 році встановлено дубовий хрест. За свідченнями старожилів, в роки голодомору в селі померло 320 осіб. Вдалося встановити прізвища 67-ми.
