На території Нижньобараниківського старостинського округу в с.Нижньобараниківка по вул. Степ України (вище приміщення загальноосвітньої школи) є кладовище, на цьому кладовищі є Місце масового поховання жертв Голодомору 1932-1933 років.
За свідченнями очевидців: Федорова Анна Семенівна, 1914 року народження – «Ще в 1932 році в нашому селі почався голод. І я пам’ятаю мій батько поїхав до родичів, які обіцяли дати мучку, щоб ми пекли хоч коржі. (Мучка – це залишки муки, які осідали на стінах млина). І коли повертався назад його було вбито, а хліб і мучку забрано.
І так ми зостались одні без батька. В сім’ї було у нас 7 чоловік, із них – 3дітей. В 1933 році в нашій сім’ї їсти було зовсім нічого. Гибіль була страшна, я не знаю, як ми вижили. Їли різні трави – галушки, любу бур’янину рвали та варили вариво, абсолютно їли все, тільки щоб чимось набити шлунок. Для їжі також ходили і збирали по ярках дохлу конину.
А в колгоспі були коморі повністю засипані зерном, їх замикали, сторожували, а людям не давали.
Почали люди мерти з голоду, на грібках рили спільні ями, а кіньми з гарбою звозили туди померлих і всіх вкидали до однієї ями. У людей не було сили закопувати ями і тому їх залишали так. А весною почався страшний смрад, і ті люди, які ще могли ходити пішли закидати ями.
Мені було 19 років і я ходила на роботу, як сонце зійшло, ми вже повинні бути в полі, я якщо кого не було на роботу , то того судили.
Був у нашому селі уповноважений Клєвєр, він ганяв людей на роботу з наганом, ходив і слідив за людьми, що вони їли. Навіть ходили по хатах і перевіряли хто що варив, навіть доходило до того, що перевертали чавуни з варивом.
Був в колгоспі головою Огурний Влас Сергійович – дуже хороший чоловік. Він відкрив колгоспну коморю і видавав кожного дня робочим по 5 кг. пшениці.
Але про це дізналася Єлька і сповістила у район. З Біловодська приїхали машини і вивезли зерно. А Власу Сергійовичу загрожували розправою і він більше не міг терпіти і провісився.
В 33-му багато вимерло людей, навіть вся сім’я помирала. Так повністю всі вимерли у сім’ях Шевченко Архипа і Лук’янцевої Насті.
Згадую як говорив нам Гашенко Дмитро Якольович, він був секретарем сільської ради, що по не точним даним цього періоду померло 950 чоловік з нашого села. »
