Населення села Мельники Чигиринського району Черкаської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років – померло близько 300 осіб. Встановлено прізвища та імена 185 померлих з голоду. У селі є три місця масового поховання жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років.
Перед Вами одне з них, яке знаходиться на старому цвинтарі.
Весною 1932 року поля не було чим засіювати. Місцеві комуністи почали поповнювати посівний фонд за рахунок індивідуальних селянських господарств. Влітку 1932 року з’являються на полях люди, яких називали «перукарями» (вони ножицями зрізали колоски). Почалися, так звані «крадіжки соціалістичного майна».
З огляду на те, що восени 1932 року план хлібозаготівлі виконати не вдалося, по селу знову пішли загони, які витрушували останнє зерно в людей. В Мельниках люди, які цим займались, були особливо жорстокі. На кожному кутку трусили зерно різні бригади. Так в історію ввійшли: Лук’яненко Дмитро, Задоя Григорій, Вітько Василь, Марченко Денис, Атамась Микола, Самофал Юлим Всеволодович, Холод Павло Максимович, Пилилась Ничипір, Красота Григорій Лукович, Хижняк Семен Михайлович та інші. Це були люди, які в односельців, навіть у сусідів, все забирали, прирікаючи людей на голодну смерть. Шукали всюди: в коморах, засіках, в горщиках, в рукавицях і кишенях. Забирали навіть зварені страви. Металевими прутами перевірявся двір, город, скирти соломи.
Про кожного з членів хлібозаготівельної кампанії відгуки різні. Вітько Василь був пасивним членом бригади. Кирило Сарафійонович, бачачи, що забирають все до останньої зернини, вступався за хазяїв і просив, щоб залишили хоч що-небудь. А от про Марченка Дениса, Красоту Грицька, Івана Пантелеймоновича добрих відгуків не було. Всі, хто пам’ятає в ті часи цих людей, плакали і говорили, що це були нелюди.