Населення села Мельники Чигиринського району Черкаської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років – померло близько 300 осіб. Встановлено прізвища та імена 185 померлих з голоду. У селі є три місця масового поховання жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років.
Перед Вами одне з них, яке знаходиться на старому цвинтарі.
Весною 1933 року у Мельниках померло з голоду більше 180 людей. Мати Дробної Одарки Пилипівни заховала в глечиках пшениці, понасипавши до половини і поставивши глечики за комин. Квасолю в рукавицях поховала. Але члени хлібозаготівельної кампанії, що прийшли до них, забрали все, навіть варену кашу з горщиком.
Під час Голодомору-геноциду сім’я Васюри Пилипа, батька Одарки, втратила чотирьох членів родини. З дітей вижили двоє дівчат, адже, за їх словами, вони бігали по молоко до хрещених батьків. В переважній більшості випадків, дівчата самі пили молоко і додому доносили менше половини, обділяючи таким чином інших членів сім’ї.
Швед Параска Іванівна весною 1933 року втратила чотирьох своїх братів і сестер. Поховані вони в кінці городу, тому що підвода, яка їздила по селу збирати трупи, не встигала всіх вивозити на кладовище. Дехто з людей просив, щоб приїхали наступного дня, бо людина сьогодні ще жива, а завтра вже буде точно мертвою.
Сім’я Задої Кирила мала одинадцять дітей. З них семеро померло. На цвинтарі поховано четверо, а трьох поховали біля хати.
Інколи люди, не витримуючи постійної присутності смерті, вчиняли акти самогубства. Коли помер Козир Пилип Дем’янович, його дочка, яка вже пухла з голоду, також наклала на себе руки.
Голодні мельничани їли цвіт акації, листя липи, лушпиння картоплі, товкли качани і бадилля кукурудзи, вживали гнилі буряки. Проте така їжа не рятувала людей. Вимирали цілі сім’ї.
Голод і відчай штовхали людей на людоїдство. У селі Мельники відомо про три випадки канібалізму. В двох випадках матері з’їли своїх дітей, в третьому – жінка з’їла чужу дитину (п’ятирічного хлопчика).