Населення села Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Померло 1200 осіб. Вдалося встановити прізвища та імена 63 вбитих голодом.
4 грудня 1932 року видано постанову Миргородського райвиконкому про занесення на «чорну дошку» сільськогосподарської артілі іміста Сталіна Великосорочинської сільради. Артіль виконала план хлібозаготівлі лише на 61%. Її позбавили назви «іміста Сталіна», зобов’язали повернути всі раніше отримані кредити, а голову колгоспу віддали під суд.
Життя в селі було дуже тяжке. Рейди по конфіскації майна та продуктів харчування до однієї сім’ї могли здійснюватися 10 разів на місяць. Тих, хто не погоджувався добровільно віддавати зерно, примусово забирали до колгоспів або ув’язнювали. Люди, які мали дрібну худобу, відганяли її далеко за село і там пасли й ховали, це давало їм змогу вижити. Жінки ховали продукти харчування в коморах, закопували в землю, ховали в глиняних долівках, відносили далеко до річки й ховали в очереті.
Сорочинчани, які пережили Голодомор, розповідали, що ховали людей по-різному. Якщо були живі родичі й у них вистачало сил, то намагалися поховати на цвинтарі або в дворі на городі, робили маленьке кладовище й там ховали близьких. Разом з тим, з сільської ради виділяли машину або підводу, двох-трьох чоловік, які збирали тіла вбитих голодом по селу, складали в ями за селом або на кладовищах. Ями не закопувались, поки не будуть повні. Дуже часто в 1933 році померлі на вулицях лежали по декілька тижнів, їх ніхто не ховав, адже виснажені люди не мали сил.
