Місце запису: с. Оленівка, Борзнянський р-н, Чернігівська обл.
Дата запису: 17 вересня 2009 року
Хто записав: невідомо
Респондент: Ручка (Іллюша) Уляна Дмитрівна, 1926 р.н., народилася в селі Ховми Борзнянського району Чернігівської області
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Ховми Борзнянського (нині Ніжинського) району Чернігівської області.
В 1932 і 1933 роках урожай був нормальним. В 1933 році особливо хорошим був урожай проса, ячменю. Продукти харчування у людей почали забирати ще весною 1932 року. Забирали все, навіть біб і квасолю. Мій чоловік (Петро Дмитрович Ручка) розповідав, що таке ж робилось і в Оленівці.
В Ховмах ходила спеціальна «комісія» з залізними щупами і шукала харчі скрізь, особливо на підлозі в хаті, в хлівах, погребах, на горищах, городі. Буває, що й находили. В родині Смешко знайшли два закопаних мішки зерна в хліві. Закопано було глибоко, а зверху покладені дошки. Це й видало місце схову. Забирали також одежу, яка була краща, і полотно особливо. Багатьох розкуркулювали – викидали всю сім’ю з хат. Це робили з тими, хто не пішов у колгосп. Я знаю в Ховмах такі сім’ї – Кудрявець, Вовкун і т. д., бо всіх не пам’ятаю. В Ховмах розкуркуленням займалися Іванії (Федір і Симон), а також Даниш Сергій.
В 1933 році від голоду вмерли кілька чоловік в сім’ї Вовкунів (вмерли двоє дівчат віком 4 і 5 років). Багато сімей (6–7) врятувалось тим, що виїхали в Гомель. Розкуркулена була сім’я Голуб же таких – батьків учительки Марії Сергіївни, що викладала в Ховмах. Але її чомусь з батьківської хати не вигнали.
Померла з голоду в 1933 році бабина сестра Тачина Лукина, мій двоюрідний дядько Тачина Олексій Олексійович (це син Лукини). Були й інші випадки смерті від голоду, особливо діти вмирали, але імен не пам’ятаю
Голодуючі їли щавель і рогозу. Їла це і я. Їли також цвіт конюшини. Його рвали, сушили, м’яли і пекли млинці. З лободи варили борщ. Були люди, хоч самі голодували, але ділились останнім. Моя мати Іллюша Тетяна Григорівна давала голодуючим сусідам молоко, «лупаки» з проса. Таким способом вона допомагала Халаві Прісці, Галині Лукій, Вовкунам і іншим.
По Оленівці мій чоловік (Ручка Петро Дмитрович) розповідав, що тут в 1932–33 роках робилось те ж саме. Дем’яника Василя, коли розкуркулювали, то активісти викинули в вікно. Розкуркулили і сім’ю Комашинських (Івана і Олександру). Вони кілька місяців переховувались в хаті мого чоловіка. Ручка Федір (дядько мого чоловіка) не пішов у колгосп, то його судили й заслали. Подальша його доля невідома. Очевидно загинув. Таке було з багатьма.