Місце запису: с. Петрівка (нині – Махнівка) Борзнянський р-н Чернігівська обл.
Дата запису: 18–20 серпня 2003 року
Хто записав: Люткевич Світлана Іванівна
Респондент: Мандрика Любов Семенівна, 1936 р.н.
Під час масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Петрівка (нині – Махнівка) Борзнянський (нині – Ніжинського) району Чернігівська обл.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–33 або у 1946–47 роках?
В 1933 році мене ще не було, а 1946–1947 помню. Це страшне про таке згадувать. То це тільки заболіть можна. Страшне, що було.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки? Чи забирала урожай влада?
Государство нічого не тратило, робили даремно, за тапочки. Протягом року нічого зарплати не давали. В кінці року зарплата була. Були великі налоги. Аж до 1952 року ладу не було. А врожай був. В океани да в моря висипали зерно, а людям не давали. Стільки людей загубили.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Поліцаї ходили і сільські люди.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Не знаю, чи були, але доносили.
Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?
Та хто ж їх провіряв? Люди були такі залякані, що й не питали.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Людей у хатах вбивали, здівались, як могли. Як проти власті що скажеш, то зразу й судили на 15 год. І не верталися, і вбивали, і на Соловки висилали. Тут як усе розказать, так і до ночі не розкажеш.
Як люди боронилися?
Хто як міг. Поліцаї як на кого злі були вночі приходили вбивали. Тоді ж власті не було, законів не було, не було кому й пожалуваться.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Лічно ми не ховали. А куди ж нам було ховать? До того не ховали, а тоді забрали, нічого й ховать.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Давали. Варили таке вже з червами, з порчених продуктів. Квасолю варили, що вже год п’ять лежала, коричнева аж всередині поробилася.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?
Забрали все, що було: і одяг, і обув, і з нас поздирали. Нас було троє діток. Оставили повністю голими і босими. Вимели все. Забирали все готове, вже прівезене, повіяне в пічки запхане.
Що таке «закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Закон я не знаю, а ставили об’єзчика, такого душогуба, що колоски забере, ще й батогом дасть. Як по голові чимось вдарив, то й убив. Конями наїздив, розтоптував.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Об’єзчики називались. Стерегли тоді навіть солому. А люди соломою топили, бо більше нічим було. Носили її за три кілометри. Вбивали навіть за солому. Бувало, що об’єзчики вбивали своїх племінників. Вночі ж не видно.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Добровільно шло мало, інших змушували.
Як змушували людей іти до колгоспів?
Хто не записався в колгосп, звались «індуси». Хати їх розкидали, їх ссилали. Спочатку, щоб заставити іти, забирали всю худобу.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Ми нічого не ховали, у нас нічого не було. Вимели все, як віником, нічого не оставили. Нічого я хорошого не застала. Війна й голодовки. До 1954 року добра ніякого не було в моїй сім’ї.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Ходили ввечері.
Скільки разів приходили до хати?
Поки все не повимітають.
Коли почали люди помирати з голоду?
Да зразу, як усе позабирали, а взяти було ніде. В магазинах після війни вже нічого не було. У людей і хліба не було. Їздили за 100 та за 200 кілометрів, щоб купити пуд якийсь картоплі. І солі не було. Їли не сіль, а добриво намішане. 100 рублів за стаканчик.
Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалася держава?
Та сиріт було багато. Лежали попідтинню опухлі.
Хто не голодував у селі і чому?
У кого була велика родина, то й крали. Ті й жили краще й не голодали.
Хто зумів вижити?
Ті, хто мав хоч якусь підтримку.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Ніякої нам допомоги не було і на макову зернину. Багатші запрошували на роботу за харчі. Десяток картоплин за день саповки.
Які засоби вживали до виживання?
Хто як міг, так і заробляв на їжу. Ви не мали такого, не в’являєте, будете читать, як дитячу казку. А як я пережила це, то во вік цього не забуду.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Родичі були. Родичі були справніші, багатші. Але нічого, і стакана молока ніколи ніхто не дав. Вони тільки себе знають.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Їсти ж було нічого повністю. Листя їли з будь-якого дерева, аби тільки не гірке було. Попробуєш та й їси ж. Хліба не було. З ячменю або віки таке гірке пекли, не могли їсти. Не дай, Господь. Що його робити було? З віки з овсом та ячменем пекли коржі, а вони ж гіркі, його їсти не можна. Травили людей як хотіли, а тепер здоров’я нема. Робить не можна, одна осталась. Оце таке й життя. Хіба це життя? Ніч настає – не знаю чи доживу до ранку, чи ні.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Мабуть, можна, аж їздили.
Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?
Всі лежали, больні були, пухлі лежали, з голоду помирали. Лікарів не було, лічить було нікому. А хто ж считав, скільки людей загубили? Оце таке життя було.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Були випадки людоїдства. Сестра вбила сокирою рідного брата, бо той їсти просив. А потім, кажуть, його й їла.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Дітей в садку ховали, людей в ямки, як собак, кидали, голих, без нічого. Ховати ніхто не хотів, бо всі лежали пухлі від голоду.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Да хто там платив. Хіба що родичі, як домовлялись з тими, що яму копали, то домовлялися за харчі.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
На общому кладбещі ховали.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Як хто ще має живих родичів, того й поминають.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві тепер і за часів радянської влади?
Окремо не поминають
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Церква є, а куди відноситься не знаю.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Не встановлено.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1946–47 років? Зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Внуки питали, я їх учила. Розказувала, як в школу ходили по очереді з сестрою, бо не було одягу і взуття. Загадувала їм, щоб гарно вчились.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Це все залежало від власті, від руководителей конєчно. Вони самі зробили людям таке життя.
Дозвольте зробити з Вас фото.
Да не нада, не треба. Я і так вам тут понарозказувала таке, що більше ніхто не скаже.