Місце запису: с. Носачів, Смілянський р-н, Черкаська обл.
Дата запису: невідомо
Хто записав: невідомо
Респондент: Швачко Зінаїда Петрівна, без р.н., народилася в селі Носачів Смілянського району (нині – Черкаського) Черкаської області
Під час Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 рр. проживала в селі Носачів Смілянського району (нині – Черкаського) Черкаської області.
Зінаїдо Петрівно, оскільки ви народились після голоду 1932–33 рр., то можете розповісти про цей голод. Що вам розповідала мати, батько або хтось інший з родичів?
Так, про цей голод я знаю небагато, лише те, що мені переповіли. Знаю, що це був найстрашніший голод за всі роки історії України. Так ось, жили мої мати та батько у цьому селі. Батько мій був небалакучий, просто казав, що було скрушно в той час, що влада позабирала все, що можна було: домашню скотину, птицю, все насіння включно з тим, що мало піти на насіння наступного року.
Зінаїдо Петрівно, можете ви детальніше про все, що ви знаєте, розповісти?
Про це, як не боляче, треба розповідати, бо треба пам’ятати не лише перемоги свого народу, а й страждання. Позабирали майже все насіння, картоплю, овочі. Залишали стільки, що ніяк не можна було прохарчуватись. Тому вже деякі люди почали голодувати восени 32-го р., вже тоді почали вживати різноманітні сурогати, що замінювали харчі, як чечевичий суп, баланда, листя з дерев, кропиву, лободу та інше.
Оскільки скота майже не залишилось, то м’яса не вживали. Частенько вживали мертвячину. Так, біля колгоспу частенько стояли люди з торбами та мішками, як привозили мертву конину або яловичину, кожен отримував свій шматок та ховав в торбу та йшов додому.
Частенько було відловлювали диких собак, кішок та птахів, яких вживали в їжу.
Це була страшна картина, коли люди пухли та вмирали від голоду. Про це моя мати не могла згадувати без сліз. Часом, як вона розплачеться, то не могла говорити, їй треба був час, щоб вона заспокоїлась. Було таке, що люди від голоду втрачали розум та починали дітей своїх їсти. Я більш не можу про це розповідати, мені треба перепочити.
Добре. Через годину я продовжив своє опитування. Отже, Зінаїдо Петрівно, про голод 1932–33 рр. ви дещо розповіли. Чи можете ви розповісти і про голод 1946–47 рр. очевидцем якого ви були?
Цей голод був легший в порівнянні з голодом 1932–33 рр. Хоча було дуже важко. Оскільки після Другої світової війни багато чоловіків не повернулось додому, було мало худоби і тяглової сили, було дуже важко працювати, оскільки треба було відбудувати все, що було знищено за роки війни.
А в 1946 р. голод був зроблений навмисно владою, у населення позабирали зерно і нічого не дали. Ось так і виник голод. Щоб хоч якось прохарчуватись, їздили, пам’ятається мені, на Західну Україну заробляти гроші або харчами (теж зерно). Якщо у когось якісь речі були (костюми або щось інше) продавали і купляли зерно, картоплю, щоб хоч як-небудь харчуватись.
Особливо важко було вдовам з дітьми. Сама жінка прокормилась би, а з дітьми важче, але кожен хто міг хоч чимось допомогти – допомагав. Отаке воно було страшне життя. Але щас не набагато краще життя, не ті вже сили, важко працювати на городі. А пенсії тії хіба що на два тижня вистачає.