Місце запису: с. Переселенці, Миколаївський р-н., Одеська обл.
Дата запису: 08.07.2008;
Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Луговська Людмила Сергіївна.
Респондент: Моспан Марія Никифорівна, 1927 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Переселенці Миколаївського району Одеської області.
Помню трошки, шо був голод. Не було шо їсти, не було нічого. Забирали всьо, шоб не було нічого. Діти були голодні, вмирало багато. Ходили забирали, були такі бригади, в кого шо було – все позабирали. Нас з братом посилали батьки в садік, кормили тільки калачиками, варили їх, як суп. Село наше начали строїти в 1926 році, а до цього був степ один. Був один чоловік, Алексей було його звати, він начав тут хазяювати, тоді після нього ше поприїжджали.
Хто забирав в людей зерно? Як їх називали?
Шо я можу помнити, такі самі люди, як і ми, такі бригади були. В ці бригади входило по 5-6 чоловік. Вони мали такі прибори і шукали по хатах, шукали кругом, находили шо в кого та й забирали. Люди копали такі ями, туди сипали зерно. Урожай був, склади були повні. Ходили забирали все, шоб нічого не мали. У моїх батьків був сундук, ховали в тому сундуку, там сахар, мама отако ховала. Трусили, всьо забрали. Були такі, шо не хотіли віддавати, так в них нахалом забирали, могли і побити. Люди шось ховали, але ці бригади ходили всьо находили. Колхозу в нас тоді ше не було, люди мали каждий свій кусок землі, самі обробляли кусок землі каждий, як міг. Зразу одяг не брали, брали тільки зерно. Колоски збирали, але якщо почули, що збирали, прийдуть заберуть і ту торбочку. Не розрішали збирати. Дітей багато вмирало, і людей. Мати з батьком та й принесуть трошки пшенички , на жорнах розжорнували, додому прийшли і зварили якусь баланду без зажарки, тільки на воді, хоть покормить дітей, нас було троє дітей, мама і батько – та й 5-ро. Я тільки помню, шо ми їли тільки калачики. Всьо забирали, шоб помирали. Плач, кричи, що хоч роби, а вони забрали і поїхали. Ходили забирали дньом, що вони ночью побачать. Почали помирати від голоду більшість в 33-м году, а помирали, як мухи. З мої сім’ї ніхто не помер, но єлі-єлі, я була така пухша, сильно, як коток. Ну от до сьогоднішнього дня живемо. Сусіди, як могли, підкормлювали сиріт, в яких вмерли батьки, забирали до себе. Родичі, чим могли, допомагали. Померлих від голоду хоронили на кладбіщі, замість хрестів ставили якісь палки.
Поминають тих людей на проводи?
Да, да поминають.
У Вашому селі є церква, до якого патріархату вона відноситься?
Церкви в селі немає. В сусідньому селі є, батюшка в селі оспівує померлих в Голодомор. В церкву в Романовку ходили пішки, тепер не ходю, не можу, були ноги хороші, тепер і надворі ходити не можу.
Сучасна молодь знає про Голодомор?
Конечно, знає. Я розказую своїм дітям, онукам. Онук питає: «Як, баба, було». Ну як, отак було, забирали кусок хліба. Це влада все робила. Голод 33-го р. був дуже страшний.