Місце запису: с. Миколаївка, Миколаївський р-н., Одеська обл.
Дата запису: 04.07.2008 р.
Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Іщенко Христина Юріївна.
Респондент: Михальченко Анастасія Парфентівна, 1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Миколаївка Миколаївського району Одеської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голоду 1932-1933роках?
Так, я пам’ятаю, що був голод.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Причиною був неврожай, але влада теж добре забирала.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Месні забирали все, це були комсомольці, яких підбирали, це були председатель селсовета та председатель колхоза.
Чи були від влади винагороди за донесення на сусіда про приховання зерна?
Ніхто нічого не давав.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання продуктів?
Ні, документів ніяких вони не мали. То й які там документи – прийшли забрали та й усе.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Я про таке не знаю.
Чи мали зброю ті хто, ходили відбирати хліб у людей?
Може і була, але я не бачила.
Як люди боронилися?
А як, що вони могли зробити.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Звичайно, можна, але ми нічого не ховали, ото тільки що заробим та украдем трохи, якусь жменю зерна, якщо не побачать та не видеруть, ото і маємо, отим ми і жили. Ми були голодні, нас в сім’ї було 6. Мама ходила зимою трусила скирду, бо у скирдах було трохи зерна, і вона смикала ту скирду, трусила, віяла та приносила додому трохи зерна. Тоді зимою не було взуття та мама пообкручує ноги тряпкою і йде у поле, далеко ходила. А ще у полі були такі мишиловки – миші складали колоски до кучі і загортали. Оце мама ходила і шукала їх, там навіть ще зерно оставалося.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Хто це був, я не пам’ятаю, а шукали вони просто заходили і переривали усе догори дном. У нас не було що забрати, це коли вже були жнива, та старші сестри ходили в’язали снопи. Та й натереблять трохи колосків пшениці та принесуть додому у карманах, то й кажуть мені: звари хоть якийсь куліш, а я його пражити, тай прийшов предсідатель колхоза, председатель селсовєта і ше хтось. Та й кажуть мені, «Що ти робиш?» – я кажу «Пшеницю пражу» – то й вже плачу, а вони кажуть «Давай сюди». І забрали все прямо з казана. Ну, от куди вони її забрали – тільки собі. Ще шукали зерно, може, у кого закопане було, все забирали.
Скільки їх приходили до хати? Хто це був?
Приходили по 3-4 чоловіка.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Так, їх кормили. Моя мама робила у колгоспі та там давали семочок на робочого. Та мама прийде принесе нам жменьку тих семочок та ми їли, боялися навіть, щоб шкарлупа впала, їли прям з шкарлупою.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі-одяг, рушники худобу тощо?
Ні, лише продукти, одяг вони не забирали, такого одягу і не було.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Колоски збирали зі школою, у них були відра, але вони все здавали до колгоспів. Собі не дозволялося брати нічого, якщо побачать, то заберуть.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Спеціальні найняті сторожа.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Хто хотів їсти, той і йшов, бо там кормили.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Худобу ніхто не ховав. Її примушували здавати до колгоспу. Вони самі ходили до людей забирали худобу і вели її до колгоспу. Ще забирали плуги, жатки, гарби.
В який час ходили збирати у людей зерно, продукти?
Їм коли задумається, тоді і прийдуть. А то їм немає чого робить тільки під хати ходить, понаїдаються, вони ж не голодні, та й відберуть.
Коли почали люди помирати з голоду?
Та як голодні вже були та й помирали. У нас сусідка була маленькою дитиною, то вона вже була голодна і замерзла та й пішла в печі протопити. І так як улізла у піч, то там і померла, а маленьку дитину криси загризли.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Сиротами не опікувалась держава, вони так і помирали. А хтож їх візьме, як і самі їсти хотіли і свої діти були.
Хто не голодував в селі і чому?
Не голодувало тільки правительство, тому що їли те, що у людей забрали.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Сусіди не допомагали, кожен був сам за себе. А що допомагати, якщо і той голодний, і то й голодний. Родичі навіть не допомагали.
Що споживали в їжу?
Ми їли польову картоплю, кокиш, суслів, собак, їжаків. Їжаків ми ловили, кидали у піч, вони обгорали, ми з одною девочкою билися за їжака. Залізли з нею в яму побачили їжака, і давай видирати друг у друга, а він колючий, покололи собі руки. І так ми билися, билися і все таки я видерла. А вона пішла плачучи додому.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Можна було, моя мама у одної жінки з міняла ікони на буряк, бо у нас було багато ікон, а у тієї жінки був буряк, і вони міняли.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Померло дуже багато, але скільки точно я не знаю
Чим відомі випадки людоїдства?
Я такого не чула.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Де хто помер там і копали та хоронили, хоронив той хто був дужчий, у кого ще залишилась сила.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Та ніхто нічого, Господи. Хто кому платив? Вони нас бачити не хотіли.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Якщо є родичі, то і поминають.
Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?
Є 2 церкви. Одна Московська, а друга Київського патріархату.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Ні, хрестів і пам’ятників не має.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Моїм онукам я розповідала. Вони мене питали: «Що ти бабка робила, що їла» – та я їм і розповідала.
Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Звичайно влада.