Місце запису: с. Миколаївка, Миколаївський р-н., Одеська обл.
Дата запису: 04.07.2008 р.
Хто записав: Петрова Наталія Олександрівна, Іщенко Христина Юріївна;
Респондент: Кожухар Сергій Федорович, 1925 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Миколаївка Миколаївського району Одеської області.
Я вважаю, що причиною була влада, робили спеціально так, щоб народ був недовольний совецкой властью. Например: щоб у мене щось забрали, щоб я був недовольний, може їм те зовсім і не треба було, може вони виїхали за село і викинули те, що узяли, але щоб я остався голодний і холодний. Були спеціальні бригади по 3 по 5 чоловік, вони їздили з флагами і з гармошкою і відбирали у людей усі продукти. Винагород за донесення не було. Вони приходили і просто забирали, ніякі документи вони не показували, і ніхто і не просив їх показувати, тому що знали що всё одно заберуть геть усе. Єслі хто-то винен, то його звичайно карали. Але мені тоді було 8 років і я не дуже про це знаю, батьки старалися про таке не розказувати, щоб діти менше знали. У них були такі залізні палиці десь у півтора метри, вони були тоненькі, як палиць, на кінці такої палиці була така кругляшка, як ловушка і вони підходили до скирди (тому що там раніше ховали зерно), і штрикали цими палицями у скирду один раз, другий раз, і у ту ловушку, якщо там було якесь зерно, попадали зернинки кукурудзи чи пшениці, і якщо там воно було, то ту скирду розбирали і забирали усе. Люди навіть не боронилися, вони просто сиділи і плакали. Забирали усе. Так, можна було щось приховати. Я теж ховав зерно. І коли вони приходили його забирати, то дивилися, як я себе веду, чи я агресивно настроєний, чи я вже пасивний: забирайте і робіть що хочете. Відбирали ті бригади по 3-5 чоловік. Прийшли до нашої хати, а у нас було 2 горшка глиняних на літри 4, один горшок був лопнутий, батько його зв’язав проволкой. А другий був цілий. У одному горшку був борщ із висівок, його запарювали і закисляли зібраними з землі яблуками та сливами. А у другому була фасоля. І коли вони прийшли, глянув один в перший горшок, там був борщ, закрив. Другий глянув у другий, а там фасоля, Він і забрав. Ходили іщейки (їх так називали). Був такий Кузьма, ще його називали Кузюра, це був мій односельчанин. Продукти ховали. Наприклад: у когось були родичі в іншому селі, то у них і переховували. Ще ховали зерно у скирдах, у підлозі. У колгоспах кормили, але паршиво. У нас забирали лише продукти – горох, макуху, просо, кукурудзу, ячмінь. Але було таке, що і речі забирали у людей, але це рідко робили, тому що забирали тільки хороші речі, а у людей залишилися одні лахміття. Іменно такого закону я не знаю, але знаю, що колоски не дозволяли збирати, за це наказували. Поля і комори охороняли об’їждчики, вони об’їжджали поля і нікого не підпускали. Люди у яких нічого не було, то вони з охотою йшли до колгоспів, тому що там хоть паршиво, але кормили. І там вже, були сили, чи ні, хочеш не хочеш, а їсти хотілося, то люди, звичайно, йшли. Худобу не можна було заховати, її обов’язково мали здати в колгосп. Вони могли приходити, коли їм здумається. До нас приходили небагато раз, тому що і не було що забирати.
Коли вже були такі голодні, що пухли. Була така собі боротьба за життя. Там де ліг, там і віддавав Богу душу. Це вже була забота государства, воно брало дітей, їх називали безпризорні, на своє попечіння, робили ясла. Або люди з других районів забирали їх, влада заставляла згрупувати цих дітей по чоловік 5, і ті люди, які їх брали, отвечали за них головою. Мені запомнились ці діти, бо я общався з Семенюк Наташею і з Сафроном. І ця Наташа одного разу десь простудила спину, Сафрон знав, що можна поставити банки, але банок у нього не було, і він вирішив поставити їй горню – це таке як горшок тільки менше, такий в нього був задум. Та після тієї банки вона не могла встати, їй стягнуло спину, поки ми її з ліжка не стащили. Голодувало процентів 90 %. А ті 10% просто удачно ховали продукти, ті і вижили. А ще вижили ті, хто ходив забирав у людей продукти. Продуктами ділилися, але з такою умовою, що отдадуть. В основному ділилися тарілкою крупи чи там кукурудзи. Дітей заставляли ходити до школи, бо був такий комітет „комнезам”- комітет незаможних селян. Тих батьків, чиї діти не ходили до школи, штрафовали. А я сам рвався до школи, тому що я знав, що там дадуть якусь тарілку похлёбки або капусти. Трохи мали. І то іноді просто позичали. Іли какіш (сусай), це растение росте, як зелена цибуля; ще їли лободу , але від неї болів живіт. Птахів ми не їли, бо хто їх буде ловити, тварин теж не їли, але я чув про такі випадки, що їли конину, падаль. Щось виміняти можна було. У містах було легше жити, бо там був робочий клас, а якщо він буде голодний, то він повстане, а якщо він повстане, то там порядку вже не буде. Помирало дуже багато людей. Але у мене таких відомостей не має, це знала тільки влада, це вона там підщітувала. Щоб їли людей я не чув, там конину, дохлятину це ще так, а от за людей – ні. Хоронили на кладовищі, хоронили ті хто ще міг робити, у кого вистачало сил. їм за це нічого не платили. Ну, я знаю, що тільки на кладовищі ховали, може там іще десь, але батьки мені не розповідали. Їх вспоминають, якщо навіть не залишилось родичів, то все одно вспоминають. У Миколаївці 3 церкви, із них є молитвений дім, зроблений із простої хати. 2 церкви Київського патріархату і 1 Московського. Окремо померлим пам’ятників і хрестів немає. Я не розповідав своїм дітям, бо вони не питали мене, вони вже давно закінчили школу і тепер мають свій бізнес. Звичайно, винна влада, хто ж іще. «Торгсін» – це був такий магазин, у якому міняли метал на продукти.
Ми жарили семена на жаровні, або на куску жерсті на кострі. Їли щавель, лободу, їх змішували з мукою з виноградних відходів. Батько з мамою ходили збирали по жменьки кукурудзи, дерли крупи, так і виживали до нового врожаю. Ми варили таку баланду із висівок, її запарювали і закисляли сливами і яблуками і залишали на 3-4 дні бродити. Коли воно вже побродило, то вже було приємне на смак – кислувате. Я пам’ятаю, був такий випадок , що мати зварила цю баланду, та пішла сапати. А ми з братом, його звали Ваня, він 1923року народження, залишилися дома. Та мати каже нам – дивіться борща не трогайте. А я, щоб Ваня не бачив, вип’ю кружку борща, та доллю води. І він також від мене ховався, теж випивав кружку чи дві, і теж доливав водою. Мати прийде, а борщ ніякий.