Місце запису: с. Погреби, Драбівський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Малий Андрій Степанович, 1938 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. сімʼя респондента проживала у селі Погреби Драбівського району Черкаської області.
Від кого Ви дізналися про Голодомор 1932-33?
У сім’ї як коли були про це балачки. А траплялося, що батько мені розказував; він грамоту знав, то гарно так усе розказував. У його до голодовки сім’я була, а осталачя тільки одна дочка. З моєю матір’ю вони побралися вже після того. Батькова дочка, Оксана, скільки я помню, вони хорошо ладнали між собою. Оксана мене тоже полюбила як рідного: малим був, так і не одходила. Ну про голодовку розказувать не хотілося їй. Багато казав, що як умерли її брат і сестра, то дивна якась вона стала, ну тоді одійшла. Ну як Оксанина матір умирала, то вона так хотіла, щоб мама вижила, що вибігла на вулицю і кричала “Поможіть, люди добрі, дайте їсти мамі! Не дайте їй умерти!”
Якийсь дядько проходив, то вона вчепилася в його і просила помочі. Дядько наледве утік. Коли Оксана вернулася в хату, її мати уже лежала мертва. У неї, казав батько, і сліз уже не було. Стояла, як дурна, очі витріщила…
…І вообще, розказували, що в голодовку багацько людей полягло. Таке страшне творилося, що передать не можна. Людину могли і з’їсти. Я помню, після войни голодовка тоже була, ну не таке ж страхолюдіє. В ті года розруха ото така, а ще і літо сухе. Без хліба ми осталися. Картоплю та буряки погнивші їсти приходилося. Ну люди казали, що як в 33 голод пережили, до й зараз мусять. По продукцію на Запад отправлялися. Там, вроді, краще жилося.