Місце запису: невідомо.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Дратована Ніна Василівна, 1930 р.н.Дратована Ніна Василівна, 1930 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 проживала в селі Заліське Тальнівського району Черкаської області.
Була я тоді маленькою. Мама розказувала як просила у сусідів пусті кукурудзяні качани, вже облущені, розбивала молотком на дрібненькі крупинки і відносила у млин. Виходилось щось подібне до тирси. Мішали це з жменькою зерна і міняли на одежу. Змоловши, пекли на черені у печі млинці. Робили ще млинці – мішали зерно з лободою. Люди їли здохлив коней, коров. Літом мати ходила у інше село полоти городи за це їй давали три фунти хліба. Виходило по шматочку на нас малих, бо кукурудзяний хліб важкий, наче та скибочка у воду вмочена. Рвали спориш, він був такий густий у нас в подвір’ї, їли його. Як же ми ждали поки буде на городі картопля і кукурудза. Весною достали на посадку по маленькій жменьці. Картоплю ж садили лушпайками. По сусідству була сім’я. Теж вони голодували. Але якось знайшли шкуру з теля. Так з неї повністю наварили супу, прямо з ворсинами, понаїдалися, стало їм погано, так всі діти й повмирали. У 47 теж голодували. Але ж батько був роботящий. Поїхав на Западну Україну на заробітки. Вернувся привіз мішок шелухи з проса. Мішали те просо з липою. ЛИпа росла тоді тільки в лісі, за кілька кілометрів від села. Наробили млинців, такі смачні вони нам тоді здавалися, поїли. Так і виживали.