Місце запису: с. Матусів, Шполяський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Бойко Настя Леонтіївна, 1912 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Матусів Шполянського району Черкаської області.
В той час їй було 20 років. Трохи робила в колгоспі, а потом сиділа дома гляділа дочку. Ті роки були такі страшні. (Імʼя приховано з етичних міркувань. – Ред.) зарізала маленького хлопчика (то був її син). Склала у казан, бо він був великий хлопчик і варила його і їла. Я була виконавцем і мене послали подивитися, де же дівся її син. Я прийшла і побачила, що він вариться у казані. В мене все і похололо. Мені так погано було. Я не ходила на роботу, а чоловік був бригадиром і там давали 1 кг хліба. Він приносив його додому. А дома була корова… Прийдуть люди на роботу, коли погана погода, то їсти не варили, а коли гарна то варили. Коли не висапають 10 стоків буряків, то хліба не дадуть. Я прийшла на роботу, мені дали рядки. Я людей догнала, потом дали по 1 кг хліба. Я прийшла додому, у мене є коровка, то мені байдуже, а тим людям у кого нічого нема, то ціле горе. Якби там давали хоч би супу, а то вкинули чечевицю, та й нема, що їсти. Всі лізуть до казана, щоб дали їсти. А те одійшло та й упало, умерло. Дехто дійшов додому, а дехто на дорозі, на березі упав і вмер. Потім цих людей позбирали на гарбарку, відвезли на кладовище, повкидали в яму та й закопали, а інколи залишали не закопуючи. В однієї жінки вмерло 5 дітей. Спочатку вмерло 3, а потім на другий день 2. В неї за хатою була яма. Вона туди і закопала їх. А сама ще жила довго. Це було в 1933 році, а в 1934 р. було трошки лучше. В 1935 році було вже добре, хто робив на роботі, то…
В 1955 народився мій син. Після глоду вже співали, раділи, що було що їсти. На голодоморі, коли умер мій дід кужиль, я саме виконавцем була. Пішла дочка його ховать. Він був у труні, несли на рушниках, а людей не було щоб його нести. Вона донесла його до мене. І каже: «Я далі не піду, бо в мене теля, беріть і несіть його дальше». Пішли на кладовище, а там викопали яму, положили його туди, а труна виглядає та сказали щоб вийнять та викопать глибину. А я втекла додому, а то заставлять мене ще копать, а його так і закопали в тій ямі. Зверху землі насипали. Більш нічого не можу сказать, але знаю, що багато людей повмирало…