Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.
Дата запису: 20.09.2009 р.
Хто записав: Учениця 11 класу Підлипненської ЗОШ Варварою Фуголь.
Респондент: Козлова Ганна Пантелеймонівна, 1924 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Підлипне Конотопського району Сумської області.
За словами Ганни Пантелеймонівни , вона не досить добре памʼятає ті роки великого голоду, бо по- перше вона була ще малою, а по- друге пам’ять уже не та , щоб усе памʼятати. Та не дивлячись на це деякі спогади все ж залишилися, бо як можна забуті таке…І вона із задоволенням погодилась розповісти. З розповіді зрозуміло, що жити в той час було дуже тяжко, а тим паче вижити практично не можливо…Голод косив людей, як мух. Їсти було нічого – все відібрала влада… Кожного дня людей у селі помирало десятками, це навіть не було дивиною, все сприймалось , як належне. Стосовно запитання, що ж допомогло вижити під час Голодомору, співрозмовниця кілька хвилин подумала, а потім зі слізьми на очах відповіла, що напевно допомогло – бажання жити, радіти життю!.. Адже жити хотілося всім, та не всім вистачало сили боротися за своє життя, адже вони були на стільки виснажені голодом, що просто не могли нічого вдіяти і сприймали все, як належне. Щоб вижити, ходили на поле , збирали гнилу картоплю, буряки, їли , все, що можна було їсти. З нетерпінням чекали весни, бо то було спасіння… Зʼявлялись перші бруньки на деревах, ікі слугували їжею, їли також і клевер. Найбільш радісною подією була поява першого щавлю в лузі, тоді всі навипередки бігли туди, щоб поласувати. Ганна Пантелеймонівна чула, що були такі випадки, коли для того, щоб вижити, не брезгували навіть людської плоті. Це на її думку було найжахливішим…Бо це зовсім не етично і переступає всі моральні рамки. Але співрозмовниця все ж таки сказала, що десь, в глибині душі, вона все ж таки їх дечому розуміє, адже знає, що таке пухнути від голоду, не їсти по кілька днів взагалі та дивитися, як умирають твої рідні і близькі…