Місце запису: м. Мелітополь, Мелітопольський р-н, Запорізька обл.
Дата запису: не вказано.
Хто записав: не вказано.
Респондент: Бондаренко Віра Олексіївна, 1920 р. н.
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в місті Мелітополь Мелітопольського району Запорізької області.
Росла в сім’ї, де було п’ятеро дітей (чотири сестри і брат Іван). Це сім’я Квач Олексія Петровича і Квач Єфросинії Василівни.
Було мені всього менше 12 років, дуже багато страшного, моторошного… У нас була земля, батьки працювали, була пара коней, брички, багато пшениці. Але на початку 30-х років прийшли комуністи і почали розкулачувати всю Пісчанську (район м. Мелітополя). Забирали все: і корів, коней, свиней, курей, обібрали до горобця! У нас з сестрою навіть плаття позабирали. Їм надо було, а нам, що, не треба було? Таке горе прийшло… Батька оголосили кулаком, почали його ловити, з дому повитягали все, що можна було їсти.
Брат Іван також утік до Криму, до тіток, там ще їжа була. Люди нам допомагали – Буряк Сидір Сидорович. Але в Криму мама захворіла і померла, батько переховувався, а на весну 1933 року повернулися ми додому в місто Мелітополь.
Ми не голодали, бо батько привозив їжу з Криму, ховав у городі в ямі.
А навколо було страхіття… Біля церкви на Пісчянській померлі лежали на землі, коли сніг почав танути, тільки тоді, у кого були сили, бо всі пухлі були, почали ховати померлих. Санки беруть, замотають в ковдру і везуть, а діточки бідненькі…У дворах копали ями і ховали. Сусідам навіть ми трішки допомагали їжею, бо батько добував її, у нас ніхто не помер, і сусіди вижили Поволоцькі, Кириї.