Місце запису: с. Просторе, Чернігівський р-н, Запорізька обл.
Дата запису: 2010.
Хто записав: Копоть Ірина.
Респондент: Кравченко Надія Петрівна, 21.05.1926 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в місті Бердянськ Бердянського району Запорізької області.
Народилася в селі Єлисеївка Приморського району Запорізької області. Мати – Марія Григорівна (1897 р. н.), батько Петро – Остапович (1898 р. н.).
Я почну з того, що різниця між голодом 1932-1933 роках і, наприклад, недородом у 1953 році, була насамперед у тому, що у тридцятих в магазинах не було нічого, ніяких товарів, нічого з їстівних продуктів, а в 1953 році у магазини привозили бочками засолені помідори, борошно, були і висівки.
Тому, я так вважаю, що голод був „зроблений” штучно. Як керівництво ставиться до народу, так він (народ) і живе.
Точно не можу сказати, чи розкуркулили батьків, чи ні. Батько казав, що сам все здав у колгосп: і коней, і корову, посадив п’ятеро дітей і жінку на гарбу, деякий пожиток вкинув і виїхав у місто Бердянськ. Це були голодні 1932-1933 роки. Влаштувався на роботу в ливарний цех Первомайського заводу сільськогосподарських машин. Була квартира в нас у бараці. Потім перейшов батько працювати на парову мельницю, обслуговувати парові котли. Він потай від усіх ліпив „ліпеники” з відходів, що осідали разом з пилом, сушив їх і приносив додому. Окрім того, йому давали 500 грамів хліба і по 200 грамів хліба на малолітніх дітей (в день). Так ми й жили в голод. У мене ще був брат Федір (1924 р.н.), брат Микола (1921 р.н.) і брат Григорій (1918 р.н.). Ми всі тоді вижили. А в 1936 році двоє малих дітей у сім’ї померли. Якби батько не виїхав, ми б не вижили в селі.
Я так вважаю, що у всьому винна влада. Вона стягувала все із селянина, а особливо старались окремі члени комісій, що ходили по дворах і забирали у людей буквально все, навіть приховане „на чорний день”, не звертаючи уваги на те, скільки людей у сім’ї, і, зокрема, дітей. Добре, що батько зміг правильно зорієнтуватись в подіях, що розгорталися в селі. Ми виросли, стали людьми. Вже, працюючи вчителькою початкових класів, усвідомлюючи батькові дії, як збереження від голодної смерті всієї сім’ї, дякую йому за те, що не дав нам загинути.