Місце запису: с. Малі Сорочинці, Миргородський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 20.07.2002 р.
Хто записав: Кузьменко Олена.
Респондент: Швець Євдокія Павлівна, 1924 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Малі Сорочинці Миргородського району Полтавської області.
Ой, гірко згадувати про нього. 1930-31 рр. були об’єднані колгоспи, майже кожне господарство віддало до колгоспу віз, плуг, рало і інші речі. Крім цього, віддавали коней і подекуди корів. Але не всі. Починали звикати до праці в колективі. Жінки пололи буряки, в’язали жито, пшеницю в снопи і інші зернові. Чоловікам теж була робота: косили, молотили, ціпали. Прийшов 1932 р. люди були радісні, але ця радість була не довго. Уже із осені починався Голодомор. Тяжкі часи. В 32 р. було терпімо, а в 1933 наставали тяжкі роки. Люди почали недоїдати. А через недоїдання вмирати. В одних сім’ях мерли всі: і діти, і батьки, а в інших – залишався хоть хтось. Було тяжко бачити, як мерли твої знайомі. В 1932 р. урожай був непоганий, ну була зроблена викачка хліба. Так як не було хліба, то люди їли все, що було: гнилу картоплю, листя липи, цвіт акації. Всі вони ходили пухлі, падали в обморок, з ніг текла вода. В селі померло чимало людей. Коли все це закінчилося, то люди, які вижили, працювали так же в колгоспах. Покращилося життя в 1934 р. повеселішав народ, але згадували й оплакували ті страшні часи. Їх забути не можна. В одному селі голод був сильний, в іншому його майже не було. Хай, таке не вернеться ніколи. Хай буде мир на землі.