Місце запису: с. Гончарівка, Сватівський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 22 листопада 2007 року.
Хто записав: Онопка Олена Володимирівна, учениця 8 класу.
Респондент: Таранцова Євдокія Петрівна, 1926 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Гончарів Сватівського району Луганської області.
В ті тяжкі часи мені було тільки шість років. На нашій вулиці дуже багато людей померло від голоду. Дуже часто люди пухли від голоду. Я з матір’ю ходила на гору збирати божу лапшу, це були такі кущі рослини, які схожі на сучасну лапшу. Потім ми її кидали в молоко і їли. На щастя, в нас тоді була корова. Мій батько дуже часто міняв телят на макуху. Він працював в той час на цегляному заводі. Мати мала багато платків, які міняла на висівки. Але це було дуже незручно, адже, щоб мати дванадцять блюдець висівок, потрібно було віддати цілу шаль.
А під час Голодомору мій батько почав пухнути від голоду і сказав матері: «Давай я сходжу на кладовище і повиливаю ховрашків». Ховрашки – це такі тварини, схожі на кролів, які жили в норах, і щоб їх зловити, брали відро води і виливали у нору, а коли ті вибігали, їх ловили, смажили і їли. Але мати була не згодна з батьком. Вона гидувала їх їсти. Коли батько їх приніс, мати розплакалась, але він спочатку заховав їх, а потім все одно з’їв. Звичайно, був недостаток їжі, але я і моя родина вижили.