Місце запису: с. Ладижинка, Уманський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 28.10.2005 р.
Хто записав: Савін Олег Федорович.
Респондент: Юхимович Антоніна Карпівна, 1918 р. н.
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Ладижинка Уманського району Черкаської області.
Хто ходив забирати продукти і речі?
Комсомольці, молодь.
Як це робили?
Прийшли і галушки на столі стоять… підійшли, згорнули із стола і лізуть в скриню…
Чи доносили сусід на сусіда?
У нас не було такого на кутку, а в людей було…
Чи карали людей, які не віддавали продукти?
Висилали їх, кудись висилали.
Чи можна було щось заховати?
То шо ж заховаєш? То найдуть, найдуть. Як скрізь ходили і шпичками, шукали. Не можна було заховати. Де хто ховав, але не можна було сховати. Але це всьо…ті, пішли в колгосп, навіть ті люди, що мали хати під жестю, то їх не розкуркулювали і в них не брали такі податки. А тато не пішли в колгосп, вони були в гуртку, в якому люди разом обробляли поле, то з таких людей брали більші податки, як з тих, що пішли в колгосп.
А люди якось боронилися?
Ніхто не боронився. Як боронитися? Давав цей самий Бланченко, писали список і давали муку, кукурудзяну муку чи якесь пшоно там в магазині… та й та сусідка каже: “Пішли, Явдохо, бо дасть муку по 3 кг на хату”.
Як часто давали?
Коли привезуть. Чи раз в місяць, чи дві неділі. В нас в хаті лишили горщик пшениці на кутю. То цей Горджа ( Колісник Іван) прийшов та й забрав, цю пшеницю. здівалися дуже, дуже здівалися.
Чи чули про “закон про п’ять колосків”?
Боже мій! Не можна було підняти колоска, квіточку скрутиш з колосків, то за цю квіточку будуть сидити. У нас в колгоспі “Червоний колос” в 35 чи 37 році такий врожай був, то нам голова дав по 7 кг і 800 грам на трудодень, а в колгоспі “Червоний колос” Мазуренко дав по 8 кг, то їх репресували в 37 році, обох репресіровали, шо дали людям хліба на трудодень. Дарка Царучка дала по три чи по два кілі пшениці, то осталась не репресована.
Чи заставляли людей йти в колгосп?
Як були в людей хати під бляхою, сталлю, на Люцерці, то казали: “Не підеш, то заберем”. То пішли в колгосп, та й осталася хата.
Коли почали люди помирати з голоду?
А в цих годах. В 32 році.
Як залишалися сироти чи опікувалась ними держава?
Опікувалася. Наш батько мав чотирьох. Хоч не хоч – май чотирьох. Якщо померли родичі, а в них залишилися діти, то в кого немає чотирьох дітей – бери. Поле в них є (в дітей). Мусиш його обробляти. Повинен був посіяти, зібрати постаратися на дітей. Поручали дітей комусь з родичів чи друзів. А в нашій сім’ї були Червоноси, їх батьки померли, то вони були в нас. Виросли і родалися.
Як рятувалися?
Лобода була, акація цвіла їли. В ставку виривали коріння регози, мили, сушили, робили муку. Збирали бараболю в полі, не в нас, в Клиновій.
Народ помирав, цілі сім’ї вимирали.
Їли груші дички. Шо ж тоді дуже було?
Чи можна було щось купити або поміняти в Умані?
А за шо? Не було за шо?
Чи чули про “Торгсін”?
Хто був багатий… Тут були куркулі, але вони повтікали.
Скільки людей померло в селі?
В нас мало. Текуча і Городниця, і Фурманка багато повмирало. В нас тітка рідна була в Текучі і дядько був фельдшером і було сім душ дітей, то тільки осталося двоє, а то всі вимерли.
Чи було людоїдство в селі?
Було. Випадки.
Де хоронили людей?
А на кладбищі. Бланченко спасав. Де візьме який центнер, то по списку роздав людям…
До якого патріархату належить наша церква?
Православна.
Чи розповідали ви про 32-33 рр. дітям, внукам, сусідам?
Та й скажи молодим, то сміються, не вірять.