Місце запису: с. Талалаївка, Христинівський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 11.09.2005 р.
Хто записав: Янкова Лариса Ільківна.
Респондент: Крива Зінаїда Никифорівна, 1913 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Талалаївка Христинівського району Черкаської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?
Помню. Я ж з 13-го року і мені тоді вже 20 років було.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Все забирали, особено в нас, бо наш батько щитався куркульом. Як була коликтивізація, його і матір вислали в Нижній Тигіл, там вони і повмирали.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?
Мені не дуже хочеться називати їх, бо живі їхні внуки. Але їх в селі добре знають і помнят. Був такий Павло (вуличне прозвисько – Танчик), а ше Данило, Гаврило й Артем.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Ото, як тепер є п’яниці, так і тоді були. За горілку розкаже і покаже, шо в кого робиця. А були і добрі сусіди, в них можна було шось приховати, бо вони бідніші були – і в них не дуже шукали.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?
Як були збори, то вони якісь документи показували людям. А як ходили по хатах, то ми і без бумагів знали, шо їм треба.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Ой, застосовували! Бувало прийдуть до нас і кричат, шоб дали їм їсти. Крутюсь, шукаю чим їх нагодувати, бо ж будут бити. Терзают мене: “Ти куркульська дочка, в тебе поховано повно всякого добра”.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Наші ходили без зброї, але іздівалися страшно. були зайшли до одних в хату забирати хліб, А в тих уже нічого немає. то вони, га, загнали жінок під поділ і заставили гавкати,
як собак
Як люди боронилися?
Ніяк. Все терпіли, бо буде гірше.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Приховували. Зерно, барабольку чи бурячок ховали по ямках. А якусь квасольку чи крупу розсипали по горщиках та й ховали, то в печі, то під припічком, надіялись, шо там ніхто не буде шукати. А вони ж як приходили, то витягували і вивертали ті горщики з усіх закутків і все до грама забирали.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Ті самі, вони ж себе тоді героями считали. Але це вже після на них і на їхніх дітях окошилось – нікому добра не було.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Приходило по двоє, по троє, частенько підвипивши.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Не помню.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
У нас (так як ми считались куркулями) забирали все. Дуже добре помню, як сховали мої, ше майже нові чоботи (батько за 12 рублів купив) в сінях. То вони їх там знайшли і забрали. Дещо ми порозносили по сусідах, а остальне забрали. Стояла скриня, куди мати мені придане наскладала: рядна, рушники, скатерки – то все з тої скрині вигребли.
Що таке закон про «про п’ять колосків?» Чи чули ви про нього?
Чула. Не давали збирати колоски. А ми ходили кралися. Дітей багато йшло. Поприлягаємо в траву і дивимось чи не йде об’єзчик на коні. А як спіймає кого, то дуже пльоткою бив. А бувало таке, що і в тюрму садили.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Були спеціальні сторожі. До комори ми не ходили, а на полях то старались шось вкрасти, шоб вижити.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Добровільно йшли ті, що нічого не мали, в основному п’яниці і ледацюги. А ті, що мали трохи землі, не хотіли віддавати. Їх називали куркулями – врагами народу – і висилали. мене в 16 років перший раз видали заміж, насильно. Це шоб мене не виселили разом з батьками і шоб в мене збереглось трохи їхнього майна.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Насильно зганяли, залякували.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Спочатку ховали, скривали. Тато жеребця в Ягубець до родичів завів. Але пізніше взнавали, знаходили і все одно заставляли віддавати в колгосп.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Ходили вдень. Але пізніше люди почали на день все ховати, а вночі доставали і їли. То вони вже почали ночами ходити, дивились, в кого світиться, до того йдуть. То люди вже в темноті, навпомацкі, рихтували і їли.
Скільки разів приходили до хати?
До нас чистенько ходили.
Коли почали помирати від голоду?
Весною. Бо ше зимою якось перебивались. А вже весною нічогісінько не було. Люди захотів опухші повилізали на сонці погрітись.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Ніхто ними не опікувався. Ходили, опухші від голоду по селі, ішли в другі села, щоб хтось шось їсти дав. А хто дасть, як всі їднакові і своїх дітей нема чим кормити.
Хто не голодував у селі і чому?
Хто добре прислужувався власті – той і не голодував.
Хто зумів вижити?
Мабуть ті, котрі здоровіші і крепші.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Не було чим ділитись. якшо і приховав кришку чогось, то знаєш що цього не надовго хватит.
Які засоби вживали до виживання?
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
У нас таких родичів не було.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Це вже весною 33-го люди їли все, шо бачили: і листя, і цвіт… але воно вже не спасало попухших людей. Від цього ставало ше гірше і вмирали.
Що таке “Торгсін”?
Нє, не знаю, а шо це?
Чи був голод у містах?
Дуже багато людей з нашого села і району збирали останні пожитки у вузлик, їхали в города, шоб там на хліб виміняти. але ж наших бідняків в города не пускали. якщо комусь повезло сісти в поїзд і приїхати кудись, то там їх на вокзалах ловили. розказували, що дуже багато наших селюків було в те время на московських вокзалах, одне ше ворушиться, а друге, гляди, вже й не живе.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
Померло багато. В кожній хаті вмирали. А скіки всього, мабуть, ніхто не считав.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Таке було. Жила в нас сім’я – Цигани на них казали (вони не були циганами, а просто прозвисько таке). От чути по селі: то в тих пропала дитина і нема, то в тих десь ділась, не найшли. А жила в нас Марія Вовчиха і в неї не стало дитини. Вона ж пішла до тих циганів і знайшла гонучку (одежку) в них зі свої дитини. Це вони чужих дітей заманювали і їли. Але їм так нічого і не було, вони пізніше кудись виїхали з села.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Хоронили на цвинтарі. Викопують яму і туди (прости, Господи) по двоє, по троє кидали.
Чи платили тим хто займався похованням померлих?
Спочатку це було ше похоже на похорони. А як почали вмирати купами, то вже загарбували, як собак. Розказують, шо викинули на воза першого, а він ше задригався, махнули рукою, все одно вмре, прийдеться вертатися за ним другий раз, так і повезли до ями.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Тоді ще хоронили на старому цвинтарі. А відколи відкрили новий, то тих місць уже ніхто не знає і не помне.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Зараз уже ніхто не поминає.
Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
В селі була церква і ми туди ходили. А як розвалили її, то в сусідні села не було часу ходити, та й не розрішали.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Нема нічого.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Раніше про це ніхто не говорив. Замовчувалось, боялись казати. Зараз уже про це кажуть по телевізорі, газетах пишут. А я вже стара, багато позабувала. Шо помню, те сказала. Тіки хочу, шоб ви, молоді, на свому віку не зазнали такого, як ми.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Винні, мабуть, ті, шо давали прикази зверху. Правітєльство тодішнє винне, бо здівались над людьми, як хтіли.