Місце запису: с. Грищинці, Канівський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 24.06.2005 р.
Хто записав: Ісаєва Ольга Миколаївна;
Респондент: Харченко Євдокія Іванівна, 1918 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Грищинці Канівського району Черкаської області.
Чи знаєте Ви про голодомор 32-33 років… Знаєте ви про цей голодомор, пам’ятаєте?
Пам’ятаю. …нічого не було, приїхали, позабирали. Все, шо де не було.
Хто забирав?
Комсомольці були…
Комсомольці місцеві?
Тоді вже наче не було комсомольців, а такі вже брали, молоді…
Молодь ходила по селу і забирала все, так?.. Яка у Вас була сім’я?
Одна тільки була мати, я батька й не знаю. Баба Ганька, ти бабу Ганьку знаєш? І я… і ше одна дівчина – троє, четверо.
Баба Ганька – це Ваша сестра?
Вісім год було цій дівчинці, воно з голоду померло.
Як її звали?
Катя.
В якому році вона померла?
У 33-му… Уже цибулі були великі, воно ше пішло на город, нарвало цибульки, наїлося…
А пухлі були?
Ні, вона й не пухла була.
Жили на цьому місці?
Тут, тільки хата друга… тут жили ми, тут. Мати тоже почті…
Мати робила в колгоспі?
Мати моя… Ні.
Ви були одноосібниками?
Да.
Земля була яка?
Землі не було. Тоді якось… я не знаю, чи голод застав уже, голод мабуть застав, та ніхто її не обробляв. Той самий город в нас був, оцей і цей, отой город був наш…
Що Ви вирощували на цьому городі, що садили?
Копали ми, бо не було ні… нет, нічого ніде не було, ні виорать. Скопали та посадили трошки… отакеньку картопельку… таке, як сміттячко… Думали, що там цого й нічого не буде, а ще й гарна картопля…
В 33-м садили?
Да, в 33-м.
Як Ви думаєте, чого був голод?
Я тобі кажу, шо було в людей – все забрали, геть у кого…
Коли ходили забирать? З якої пори? Коли приходили? Чи весь час ходили?
Коли вони приходили? Осінню і позабирали. Оце ще отак де хто може хто сховав, то не найшли.
А ховали люди?
Ховали.
Де ховали?
А де мабуть вириє ямку і сховає… то той може й не вмерли…
Ваша сім’я щось ховали?
Ні, нічого не ховали, я не знаю чи… чи ми такі бідні були і були…
Що у Вашій сім’ї забрали?
Нічого в нас не забрали, бо не було чого і у кого був… забрали було трошки пшонця. А ми на печі сиділи, повилазили на піч… Забрали трошки отак пшонця. Не тільки в нас, а у всіх шо де могли, шоб у хаті ні де нічого, шо побачили – все забрали.
Речі якісь забирали?
Тоді якось такі бідні люди були, шо не було чого і дать. Я не знаю, може в когось, а я вже не помню…
У Вас не було нічого?
Не було нічого і нічого вони в нас не брали, а може в когось брали, я не знаю, ше ж я невелика була, а не ходила… Оце дуже давно… шо тоді ж не так, як тепер, а так живеш дома. Нас було четверо, оце троє дітей і мати. І така єдность тоді була, і була тоді бєдность, яка ні вдіться… я вже після 33-го оце ходила в школу, тут у Грищенцях, то мені давали і взуться, і вдягтися, інтернати стали після голоду, підобрали…
І Ви були в інтернаті?
Ні, я не була… в інтернаті, а давали наче допомогу.
Це вже після 33-го?
Да, весною, весною. Наварять аж коло, де оце школа, а тоді школи ж там не було, там була церква, така гарна, а тут на горі, де школа була. То було так наварять, костьол наварять, то оце таким бєдним діткам. Ну, я була чимала, я не маленька була, не зовсім мала була. Та було пів… ну… всім насиплють, оце таке, давали раз у день юшечки такої. То хіба то наїсися?
Що Ви їли у 33-му?
А у нас були овечки, тройко я замічу овечок. То було мати чи , чи хтось порізали та ми поїли. А тоді, хто зна, ця дівчинка вмерла, мати вмерла…
Мати вмерла коли?
У 33-му, тільки шо вже мати вмерла як уже жито спіло. Та колосочки рвали та варили собі уже таку… картопельку, уже була, то це баба Ганька найстаріша, то вона наварить… усе назбирає, картопельки накопає, колосочків тих нарве…або мені загадає. Та дівчинка наша… Катя вмерла… То мати як умерла, то оце було. То її наче, хто зна, шо їй вже, чи голод такий сильний, чи обкладки якісь раньше було… кругом горла і вмірали.
Що це воно таке? Болячка якась?
Такі, да, гулі кругом горла.
То це від чого вони, від голоду?
Умірали люди, наче була така… як ото раки, то шо нападають, а тоді було таке…
Як, Ви кажете, називалось? Обкладки?
Да, обкладки, нападало, багато таких… то це вже може воно і живе було, Бог його знає…
Де поховали матір?
На гробах…
Ви самі ховали?
Самі.
А труна була?
Хто там, ніде нічого.
А цю Катю, сестричку…
Тоже так, оце наділи спідничку та кохточку, та таку ямку викопали, ще й під бік так, вигребли тільки, поклали і далі… і всіх так люди… А людей мерло. Я не ходила нікуди, дома тільки та нічого такого страшного не бачила. А ото, де ото два хрести, то люди ж розказували, штук 10 душ ото привезуть і туда вкинуть, і всьо…
Скажіть, багато людей вимерло на селі?
І багато було таких, шо хотіли їсти людей. Оце, наприклад, я мати, і хотіла свою дитину з’їсти.
А чули про такі випадки, було таке в селі?
Да, в нас у селі було!
Розкажіть.
А її ж немає тієї…
Ну, її не має, а розкажіть історію цю, розкажіть про це. Що, з’їла свою дитину?
Да, воно вмерло, а вона… Не живих, живих…
Не чули Ви такого?
А вмерла, а вона сховала його шоб ніхто не бачив, хотіла з’їсти, а люди ж таки побачили. Але ж оце у нас такий куток був, тут самі хати були і такі сім’ї були по 10 душ було в хаті і повимирали всі. Із голоду.
Сім’ями вимирали?
Із голоду. А тоді вже, як начав ото вже колгосп, то тоді ті хати вже порозбирали, яне знаю, де їх… Оце, наприклад, ваша хата, то ця жінка, я й матері казала, то дуже хороша людина була… Вони шось спасали нас, в їх було шо їсти. Вони ше нам сказали, дайте нам кусок города, ми, оце ж бачиш, як городи вийшли, ото ж вони забрали отамо…
У голод забрали?
Да. Забрали і зробили собі хату… Нє, не цю хату, ця вже… до того…
Вони Вам помагали. Це ж Ви дві сироти залишились?
Спасіба… Давали вони нам як коли їсточки шо в них було.
Що вони Вам давали?
Ну, шо в них було, то те вони й давали.
Звідки в них були продукти?
Я не знаю.
Приховали?
Навєрно, шо шось ісховали…
Власті щось допомагали? От ви залишились дві сироти, так? Сестра старша і Ви. Вам щось допомагали?
Нє, нам же вони давали…
Це ж ці люди давали, а власті?
А власті? Нє, ніхто нічого. Тоді таке було безвластя, страхіття, голод. В нас нічого, оце з осені все позабирали, люди повимірали… Нічого я не помню абсолютно, нічого… шо тоді було… А тоді ж ото уже наче воно… я не знаю, скільки год пройшло, бо це ж 33-й, а колгосп… Це… раньше чи пізніше?
Раніше, раніше колгосп був.
Раніше… То ходили дуже, оце ж і до моєї матері, щоб вступала в колгосп. А ми ше ж… та каже, було ці старі люди і вмру – й не піду. Й не пішла до колгоспу. Моя мати в колгоспі не була…
Заставляли?
Да, насильно прямо заставляли. Ходили такі, пооставалися, котрі люди, то тоді ходили іде і все, і тоді було… чого то тягнеш матір у колгосп, чи колгоспу не було… Тепер сільрада, а тоді я не знаю… що б розписалася. Мати сказала: не піду, нечистій силі душу оддати. Я й це вже передумую. Думаю, Боже, скільки я всього пережила. Мати так боялась того колгоспу, я виросла в колгоспі і досі жива. Ну чого ж бояться того колгоспу.
Чого вона вирішила. Що колгосп – нечиста сила?
А я не знаю шо… а чого… Вобшем, у нас оце Ніна, шо читає і ше ж така одна, як вона, умерла вже… Нечистій силі, так як мати моя, розписуваться, ніде не хоче розписаться, бо це ж нечистій… Осьо цій Ніні, ти ж не знаєш її, шо читає?
Була я в неї.
Була?.. Вона тоже кругла сирота, батьки померли…
Казала вона, я була в неї.
… і вона сказала, шо прийшли їй, вона в Германії була, прийшли їй раз 600 рублів .з Германії і не взяла, і другий раз не взяла. Оце… розписаться, а чого не знаю…
Розкажіть, чи дозволяли на колгоспному полі збирати колоски, чи якусь городину?
Ні, тоді ше не було колгоспу у 33-му годі. Як я помню, отут були три хати, де оце на клинку і був в одніх людей хлопець, такий як я. А оце отут, то вже як нам, колгосп нам отут дав, бо в нас не було тут. Був у нас город, тільки ж колгосп одрізав… То пішов той хлопчик колосочки у цьому ж городі… вродило жито. А в їх чи не було, ну вобшем у їх городі… нічого не було у їх городі, то, мабуть, же не було… Пішов він на поле, це ж тут, коло хати, нарвав колосочків, а хазяїн… оце де… ти ж не знаєш, ото де живе Катерина, оце за Ольгою Катерина… її батько застав і прибив.
То це хазяйське було?
Да, хазяйське.
То що, вбив цього хлопця?
То він помолотив, то воно ше бідне дойшло до криниці до цієї і вмерло, ішов жалітися.
А скільки ж йому років було?
Ну, такий як я був.
Куди він ішов жаліться?
Сільрада же якась була, чи щось було… Якесь же право було, ішов жаліться і вмер
Чули Ви про закон “про п’ять колосків”?
… ні.