Місце запису: с. Грищинці, Канівський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 24.06.2005 р.
Хто записав: Ісаєва Ольга Миколаївна.
Респондент: Семенченко Ганна Тихонівна, 1921 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Грищинці Канівського району Черкаської області.
Розкажіть про той період. Коли почався голод, коли був найтяжчий період?
Ну коли, весною.
Якого року
32-го був голод. Мабуть 33-го.
І що Ви в цей період їли, що ваша сім’я особисто їла? В Вашій сім’ї шестеро осіб було, так?
Нє.
Чому ж – четверо дітей, батько і мати, так же ж?
Да.
Як Ви виживали?
Виживали… Липу рвали… (листя?) листя, та сушили, та м’яли, та пекли та крученики… Ви в печі пекли? – У печі. І, того, вакацію… цвіт… Ой, що тільки не їли… і полову… Я не знаю, де її брали, но полова була. Та сушили, та м’яли, та товкли, та сіяли, та такі… їли. Лупу із того… із пшона, дерли та ту лупу їли… А щось допомагали з колгоспу? – Ну по-трошку давали таке, по-трошку давали то мучки якоїсь, а не дуже було і в колгоспі.
А де ж воно ділося? Ви казали, що був непоганий урожай.
А хіба ж я знаю, де воно ділося?
Ходили комсомольці по хатах. Що забрали у Вас, у Вашій сім’ї?
В нас нічого не забрали, бо не було чого. Не було рішительно чого.
А чого ж у Вас нічого не було?
А я знаю, чого не було.
На городі у Вас що там було?
Ту картоплю поїли зимою, буряк який – зимою, а на весну нічого не осталося.
А в колгоспі батьки працювали і їм нічого не заплатили.
Батькові трохи давали допомогу отак… якої мучки… ну шось трошки давали. То батько принесе, мати іспаче якого…(не розбірливо) та не дуже дітям дає. А батько вже пухлий був. А батько каже: давай і дітям, давай і дітям… а мати боялась, щоб батько не вмер, бо шо ж самій остаться з дітьми. Давай і дітям… Ну мати стала по-трошку давать і нам… А тоді уже дождали жито, тільки начало жито вже наливаться. Батько візьме корзинку й піде, наріже не в колгоспі, а на своїй грядці, тіх… колосків… намнемо ж, та мати пляшкою натре їх… ті ж… тільки заминочки…
Скажіть, ходили на поле колгоспне, брали щось із поля?
Нічого.
А чого, охороняли поле?
… ми боялись, ми воше були такі боязкі…
А поля охороняли, чи ганяли?
Ганяли.
А хто ж ганяв?
Я вже не замічу, я не знаю… коли воно було…
Ви розказували, що приходили трусить до сусідів Ваших, то що ж там забрали в них?
А торбинки, позабирали в торбинках то пшоно, то якісь крупи, отаке шо було. На печі баба сховала чи тітка – це моя баба – сховала на печі, а дітей же п’ятеро чи шестеро було дітей, я вже забула, а вони ж тягнуть із печі, а ті діти кричать: ой, мамо, мамо, дядьо кашу тягне. Оце я замічу добре.
А скажіть, як організовувався колгосп у Вас тут в селі, багато людей пішло в колгосп?
Усі пішли. Усі пішли, мало дехто… а всі в колгосп… тоді ж роботи не було, тільки в когоспі.
А були такі випадки, що розкуркулювали?
Да.
Розкажіть, знаєте Ви про це? А може виселяли їх із села?
Виселяли. Виселяли, були такі люди, що виселяли…
А хто це робив, хто їх виселяв?
Ну були ж такі, їх вже немає, я їх не замічу… На вигон сюди виселяли, то тоді десь і куди їх везли… А один виступив жеж з тої ж сем’ї та, прощай, Грищенці, прощай, та кричав так… та плакали всей народ…
За що їх виселяли?
… може яка скотина була, або що…
Вони багаті були?
Багатші були.
Які багатші? Вони працювали на землі чи де?
А де ж вони працювали?
Землю відбирали, хати відбирали?
Да, да, да, да, да… Ото таке було, дитино.
Розкажіть, коли стало трохи легше?
На літо вже було легше.
Батьки ходили до колгоспу?
Батьки до колгоспу ходили, в городі трошки вже вродило там шо. Надовбе мати трохи картопельки, та тієї картопельки дітям зварить, та по картоплині дасть там…
А Ви в школу ходили?
А якже.
Тут була школа в Грищенцях? Яка, не пам’ятаєте?
Не пам’ятаю. В Тростянець ходили (сусіднє село).
Скажіть, в школі щось давали дітям їсти?
Нічого.
Багато людей мерло, не замітили?
Багато, дуже багато. Дуже багато вимерло людей… Пухли на ходу, падали на ходу…
А хто їх забирав?
А хто живий… і хоронили без труни, без нічого кидали в яму.
Де їх хоронили, не знаєте?
А десь там на гробах…
Скажіть, була церква у Вашому селі?
Була.
Яка церква, де вона стояла?
Гарна церква, де оце січас магазіни, там церква була…
У Вас храм коли?
Оце ж був на Тройцю, в понеділок.
Це була ж, мабуть, Троїцька церква?
Мабуть, мабуть.
Стара церква була, дерев’яна?
Гарна, гарна, дерев’яна…
А де ж вона ділась?
А сказали, щоб зняли.
Хто сказав?
Не знаю, хто сказав. А ще старий дід поліз на ту церкву, знімав хрести, прив язався ше — я замітила, бігали ми туди — він ше й співав, знімає, ще й співає прив’язаний високо-високо, бо була висока церква, гарна.
Це сільський поліз?
Поліз сільський, послали його, він умер уже той дід.
Коли це було, до голоду?
Нє, після голоду…
В голод вона ще стояла?
Стояла.
Скажіть, де батюшка дівся?
А хто його зна де? Де вони подіваються, тікали десь.
Скажіть, хто у Вашому селі не голодував?
Оце я не знаю.
У Вашій сім’ї всі вижили?
Не дали батьки померти. Старалися, старалися Бєдні.
А Ви чули про закон “про п’ять колосків”?
Нічого не чула, я ніде не буваю.
Скажіть якісь речі, може, золото яке було, чи дукачі, чи сережки, не носили на Канів, на Київ?
Не знаю я нічого цього, нічого я не знаю.
Ви жили на цьому місці, в цій хаті?
Нє, не в цій. Це таке, прийшли ми з войни, з вакуації, ми були в евакуації у Мироновці (районний центр Київської області), прийшли, а сама піч стоїть, згоріла хата.
На цьому ж місці?
На цьому. Ці, німці спалили.
Це який рік? Вже після визволення села?
Да. Ми прийшли, як визволили, то ми прийшли додому, а піч стоїть сама. А ми посідали на попелищі тай плачемо.
Скільки ж вас було? Це вже батька в живих не було.
Батька не було. Мати була і сестра була і я. А один брат на войні, а один в Германії, забрали, цей шо вчителем був, на Германію… А з Германії його забрали в армію, сім год його не було додому. В армії по три годи тоді служили…
Ви будували цю хату вже після війни?
Після війни, після війни. Яке змогла, таке й зліпила, бо сама – мати слаба була, а сестра мала ще була…
Чи знаєте Ви про те, чи ховали люди оці продукти, що вони забирали?
Не знаю… Та мерли так страшне діло…
Скажіть, оце Ви жили на цьому місці, великий куток був, багато людей тут жило?
Нє, у нас тут кутка не було, це ми тут при вході… отамо вже вище по дорозі…
Як Ви думаєте, на скільки зменшилося людей?
Ой багато, ой багато… В 47-м померли, теж голод був, то це ж тільки менше, а в 33-му падали як ото… як мухи.
Хто помирав першим: діти, чоловіки, жінки?
Всі… В кого їсти не було, той і мер.
Чули Ви про випадки, було у Вашому селі, щоб люди їли людей?
Ні, в нас такого не було…