Місце запису: с. Засупоївка, Яготинський р-н, Київська обл.
Дата запису: невідомо
Хто записав: невідомо
Респондент: Банник Анастасія Андріївна, 1922 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Банник Анастасія Андріївна, проживала у селі Засупоївка Яготинського району Київської області.
Мені було 10 років, як почався голод, я ніколи не забуду тих років. Був урожай, хліб уродив, а все повивозили з комір, я чула, що забирали зерно і вивозили викидали у воду. Хто мав свою землю і працював на їй – у того був хліб, але і від них забирали все і людей відправляли на силку, були підібрані люди, які не мали душі і совісті у собі, ці люди ходили по хатах і в ночі і в день і шукали все, що в кого було і нічого не можна було сказати, бо ще і били. Приходило їх по 3 – 4 чоловіки, люди сільські були. Поля також охоронялися і колгоспні комори, і люди змушені були іти до колгоспу, щоб дали поїсти якоїсь затірки і я ходила з матір’ю на роботу в колгосп, працювали тяжко, щоб тільки поїсти дали. У кого була корова, то та сім’я менш голодувала.
Я вижила, бо у нас був дядько, мамин брат, жив у Яготині і працював на залізній дорозі, їм давали пайки і я бігала до нього, і він мене підгодовував. А весна настала, то їла листя липи, очерету, рогози і всякі бур’яни. По селу не було не собак, не котів, бо люди поїли. В нашому селі всіх померлих від голоду поховали на кладовищі в одному місці. Здорова могила на якій стоїть хрест. Мої онуки знають про Голодомор, бо я їм розповідаю і кажу, щоб цінили кусок хліба і ніколи не викидали. Я вважаю, винними в загибелі багатьох людей являються ті керівні посадовці, які на той час були.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).