Місце запису: с. Михайлівка, Тетіївський р-н, Київська обл.
Дата запису: 06.09.2005 р.
Хто записав: Швець Наталія Анатоліївна
Респондент: Цімох Марія Олександрівна, 29,08.1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Цімох Марія Олександрівна, проживала у селі Михайлівка Тетіївського району Київської області.
Важко згадувати ті страшні роки, коли не було нічого їсти. Помню були випадки, що по декілька днів нічого не їли. Темно було зимою. Холодно і голодно. Топили бур’янами, соломою. Ходили до річки, ламали суху лозу. Їли гнилу картоплю. Хто тримав кози, то ділились молоком. Батьки працювали у колгоспі і нас заставляли. Ходили на поле збирали колоски і здавали управляючому або заготовачеві. Перевіряли, щоб не крали. Якщо хто вкрав і нараховували 5 колосків, то засуджували, тяжко били. Люди непритомніли з голоду, але мусили якось виживати, бо у кожного діти і потрібно було їх чимось годувати. Батьки самі не їли, а давали нам, дітям. Ми ходили збирати суниці, гриби, черешні. Бувало закрадалися в колгоспні городи, брали там цибулю, огірки, капусту. Хто з дітей попадався, то били, ще й дуже били, батькам не давали пайки (трохи борошна, крупи, сахару). Хто тримав пасіку, то весь мед забирали в колгосп, а за нього могли дати якісь чоботи або картузи. Шукали скрізь і в хаті, погребі, під полом, на горищі. Хто не хотів віддавати –забирали силою, били, погрожували зброєю. Приїзджали з міст і все забирали. З начальства з людьми ніхто не щитався. Поводилися як з скотом, особливо з тими, хто не хотів працювати в колгоспі. Лікувалися травами. В їжу використовували все, що можна. В день річниці революції у колгоспі кололи кабана і ділили між людьми, хто працював в колгоспі. Дітям-сиротам давали якусь одежу. Хоч мало, але трошки допомагали. Щоб з голоду померли в нашому селі, я сказати не можу. Я не пам’ятаю.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).