Місце запису: с. Голодьки, Тетіївський р-н, Київська обл.
Дата запису: 26.09.2005 р.
Хто записав: Камінська Надія Михайлівна.
Респондент: Ковальчук Ганна Євтухівна, 18.12.1922 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Голодьки Тетіївського району Київської області.
Так, я пам’ятаю голод 1932-1933 років, але вже багато позабувала. Нас в сім’ї було п’ятеро – батьки і троє дітей, жили ми дуже бідно, в нас не було нічого, то до нас не приходили забирати врожай. А ті, що жили трохи заможніше, то до них ходили. Це була група активістів. Ті, що ходили забирати зерно, ніякої зброї не мали і ніяких документів не пред’являли. Продукти харчування ми ніде не ховали, бо в нас не було нічого. В колгосп ішли бідніші, а багатших заставляли силою. Не пам’ятаю чи давали їсти тим, хто пішов в колгосп, чи ні.
Знаю тільки, що не дозволяли збирати колоски в полі, поля охороняв об’єзчик. Чула, що був такий закон, що якщо хтось візьме п’ять колосків, то того судили. Якщо залишалися сироти, то їм ніхто не допомагав: ні держава, ні родичі – як могли, так виживали. Були такі сім’ї, що не голодували, але як їм це удавалось я не знаю. Пам’ятаю, що їли листя вишні сирим. В місті можна було купити і виміняти все, якщо у когось було що міняти.
В селі померло дуже багато людей, обліку ніхто не вів. Всіх звозили на цвинтар у велику яму і скидали туди, випадків людоїдства в селі не було чути. В селі є Хресто-Воздвиженська церква, яка належить до Московського патріархату. Всіх померлих в роки Голодомору поминають на Проводи, Зелені святки, в церкві в даний час, а за роки радянської влади в нас в селі не було церкви. Про голод я розповідала своїм дітям і онукам.