Місце запису: с. Червоне, Яготинський р-н, Київська обл.
Дата запису: 18.09.2005 р.
Хто записав: Шетілова А.
Респондент: Купрієнко Катерина Давидовна, 1925 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Купрієнко Катерина Давидовна, проживала у селі Червоне Яготинського району Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках або у 1946-1947 роках?
Пам’ятаю. В моєї сім’ї було четверо дітей, мати та батько. Дуже важко було в ці года нам, прийшли в нашу хату вдень, нас вигнали на вулицю, а самі брали все що бачили: корову, одежу, рушники… На своєму городі, якщо хто посіяв, не давали убирать. На колгоспному полі також не давали собирать колоски, судили.
Ходили по хатах свої, сільські, яких призначали з району.
Щоб якось вижити люди ховали на горищі. Клумаки закопували в садках, на полі насипане у скрині зерно.
Якщо щитали, що куркулі, то висилали з села.
Хто ходив до колгоспу, давали пайок – баланду. Варили таку собі заколоту. Голова колгоспу викосив два гектари жита та змолов, щоб варити заколоту, годувати колгоспників, так його засудили на 2 роки.
Перезимували тим, що змогли приховати, а на весні люди стали помирати. Померлих ховали на кладовищі, давали людину з наряду, яка їздила по селу збирала померлих. Ховали по кілька людей в одну яму. За це нікому не платили.
Якщо помирали батьки, дітей забирали в патронат. Хатка була в селі, де одна жінка за ними доглядала, годували з колгоспу, давали отгон та заколоту.
Навесні їли калачики, квітки з акації, крапиву.
Хто міг ходити в другі села, райони – у замривод міняли, яка осталась одежа та овочі на якісь продукти.
Були сім’ї, в яких не забирали корову – їм було легше переживати голод.
В кожній сім’ї, яка через це пройшла, поминають померлих.
Винна в голоді влада, голод іскусний (штучний – ред.).
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).