Місце запису: с. Маринопіль, Розівський р-н, Запорізька обл.
Дата запису: 24 жовтня 2005 р.
Хто записав: Тринц Валентина;
Респондент: Воронько Парасковія Іванівна, 1.01.1929 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Хотському Новозлатопільського району Дніпропетровської області, яке було ліквідоване в період 1972 – 1986 рр. Село Хотське знаходилось біля села Сміле (нині Більмацький район Запорізька область).
Народилася я, мабуть, перед Новим роком у балці під Горьким. Зараз і села вже цього немає, люди попереселялися в Пролетарське (Новозлатопіль). А чого в балці? Бо сім’ю розкулачили, забрали лоша, корову, плуг, а їх вивезли в балку за село та й покинули: і це 4 дітей (Марія, Тетяна, Іван, Микола) і мати мала ось народить. Так ото й народилася в балці. Назвали Пашою, бо одна Паша була померла. Прийняли нас в селі Хотському, зараз і його вже нема. Там жили євреї, казали, що переселенці з Америки. Їм построїли хати з саману під жилізом, дали коней, щоб робили. Були багаті, у них багато селян робило. То вони нас і прийняли. Жила я там з батьками аж до 1949 року, поки 9.05 не пішла заміж за Воронька М. В. з Маринопіля.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод 1932-1933 років?
А чого ж, помню. Хоч і мала була, та помню. Небагато, правда.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?
І неурожай був, і вивозили багато, здавали. Я не понімала, та казали, що треба було здавати. Помню, що їсти хотілося, а їли все: і траву, і глод, і оті стручки з акації, і ховрахів ловили.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі – то хто це робив?
Та шо було забирать. Батьки і старші сестри не казали, що хтось ходив і забирав.
Чи люди хотіли добровільно іти в колгосп чи їх змушували і як?
Та ішли: хто сам, хто боявся. А от, коли у Хотському робили колхоз, то все у євреїв забрали. Багато хто виїхав у города, деякі остались, пішли в колхоз робити. А ще помню, що в 1937 році прийшов у Хотське німець Бухміллер з жінкою і дитиною з села Маринопіля. Так його ноччю забрали, а жінка потім теж виїхала. Куди його забрали – хтозна.
Та найстрашніше у моєму житті – це війна.