Місце запису: с. Райківщина, Яготинський р-н, Київська обл.
Дата запису: 20.09.2005 р.
Хто записав: Стригун Любов
Респондент: Рябокінь Ганна Дмитрівна, 1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Рябокінь Ганна Дмитрівна, 1923 р. н., проживала у селі Райківщина Яготинського району Київської області.
Я пам’ятаю голод 1932 — 1933 років і сама його пережила.
Причиною голоду було те, що влада відбирала в людей все вирощене у полі і на городі.
Винагород від влади за донесення на сусідів про приховування зерна не було.
Відбирали продукцію без ніяких документів. Не жаліли нікого – ні дітей, ні старих. Хто не хотів віддавати – його били, заарештовували і відправляли в тюрму. Ніхто не чим не боронився, віддавали плачучи. Приховати якусь частину зерна чи продуктів приховати не можна було, бо приходили не один раз. Відбирали продукти в населення люди, які називали себе активістами. По одному не ходили, ходили в 3-5 чоловік. Забирали не тільки продукти, а й худобу – корови, свині, птицю.
За “закон про п’ять колосків” я чула – це якщо вкрав п’ять колосків, то судили і садили в тюрму. Збирати колоски на полі чи решту продукції не дозволяли. Ловили і судили.
Поля та колгоспні комори охоронялися сторожами. У колгосп ішли добровільно тільки бідні люди, а багаті не йшли, їх називали куркулями. За те, що не йшли в колгосп їх розкуркулювали і висилали із села.
Худоби ми не ховали, бо не мали її. А де ховали інші я не знаю. Збирати зерно, продукти у людей починали з ранку і до вечора. Приходили по кілька разів до хати.
Люди починали мерти осінню 1932 року та зимою і весною 1933 року.
За дітьми-сиротами держава почала опікуватись з 1934 року, організовувались ясла і школи в хатах, що залишились пустими після розкуркулення.
Не голодували ті, що збирали продукти, вони своїх не обижали.
Зумів вижити гой, у кого була корова та влада на селі.
Всі були голодні і нічого не мали, а тому ніхто ні з ким не ділився. Щоб вижити їли лободу, рогозу, кінський щавель. В кого організм був сильніший – той і вижив. В кого слабий – той помирав. Коли цвіла акація, липа, то їли квітки та листя. Заможних родичів у нас не було. Всі були бідні та голодні. Тварин в їжу не вживали.
На базарі в місті можна було піти купити дещо з їжі, та не було за що купить, а міняти не було чого.
Чи був голод у місті я не знаю. Що таке Торгсін я також не знаю. Людей у селі померло під час голоду 331 чоловік. Випадки людоїдства в селі були – що батьки їли своїх дітей.
Померлих від голоду ховали на цвинтарі, посилали людей з бригади – вони копали яму і возами звозили померлих людей, кидали в ями і загортали їх. Тим людям, що хоронили померлих від голоду, нічого не платили. Місця, де були поховані померлі від голоду мені відомі. Всіх тих, які померли в 1932-1933 роках поминають на Проводах, Гробках. Чи поминають їх у церкві я не знаю, бо в церкву не ходжу. Церква в нашому селі є, відноситься вона до Московського патріархату. В центрі села встановлений пам’ятник-меморіал померлим від Голодомору.
Сучасна молодь чула і знає про голод 1932-1933 років. Про голод я розповідала своїм дітям та внукам, я вважаю винним в гибелі людей тодішню владу.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).