Місце запису: с. Райківщина, Яготинський р-н, Київська обл.
Дата запису: 19.09.2005 р.
Хто записав: Стригун Любов
Респондент: Пінчук Ганна Миколаївна, 1926 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Пінчук Ганна Миколаївна, 1926 р. н., проживала у селі Райківщина Яготинського району Київської області.
Пам’ятаю голод 1932-1933 року з розповіді своїх батьків. Причиною голоду було те, що зразу була засуха, а потім ішли дощі. Все погнило. Хліб не вродив, влада рішила поповнить свої запаси від людей, відбираючи все, що вродило в них у полі і на городі. Продукцію від населення відбирали активісти села, без ніяких документів. Хто не давав своєї продукції – застосовували побиття, арешти. Зброї не мали, але люди були налякані, що й самі все віддавали, ніхто не боронився. Хто умів щось заховати, то ховали, а в основному віддавали все, бо боялися. Активісти ходили групами по 3-5 чоловік, по одиначки не ходили, боялися гніву людей. Хто йшов у колгосп працювати – то давали деяку їжу додому, а хто не працював – то не давали.
Забирали все – зерно, картоплю, коні, корови, свині, птицю.
“Закон про п’ять колосків” я знаю. Це хто вкраде що-небудь із поля, навіть пару колосків чи жменю гороху, то судили і садовили в тюрму. Було дуже строго. У полі колоски чи залишки огородини збирати не дозволяли. Кого ловили – карали. Поля та колгоспні комори охороняли сторожі.
У колгосп добровільно ішли бідні люди, а багаті не хотіли. Їх розкуркулювали і висилали із села. Людей змушували у колгосп робить, щоб вижити. Худобу ховали по погребах, замикали по сараях, але все рівно приходили активісти і забирали. Ходили вдень і по декілька разів. Люди почали помирати від голоду зимою 1932 року та весною 1933 року. За сиріт держава опікувалась. Із хат, де були виселені куркулі організовували інтернати, школи, ясла.
Активісти не селі не голодували – вони мали те, що забирали в людей. Сільська влада жила, а люди мерли від голоду. Ніхто нічим нікому не допомагав із сусідів, бо й самі нічого не мали. Щоб вижити їли рогозу, із соняшників серединки, лободу, цвіт липи і акації. Навіть їли трупи тварин. Купити в місті можна було дещо, але не було за що. В росію їздили мінять тряпки, а і то були випадки, що задержували і відбирали. Чи був у містах голод я не знаю. Що таке Торгсін також не знаю. Відомі випадки людоїдства в селі.
Хоронили померлих від голоду на кладовищі. Копали велику яму, привозили туди трупи, вкидали і загортали. А маленьких дітей деякі сім’ї хоронили в себе в садку біля хати. І тим людям, які ховали померлих ніхто нічого не платив, бо не було чого. Місця захоронення людей померлих від голоду в селі відомі. Поминають цих людей на Проводи, Гробки.
Чи поминають цих людей у церкві я не знаю, бо в церкву не ходжу. А за часів радянської влади ніхто не поминам і не згадував. Згадували тільки рідні. В селі церква є, вона відноситься до Московського патріархату. В центрі села встановлено пам’ятник жертвам Голодомору. Сучасна молодь знає про голод з розповіді батьків та дідусів. Своїм дітям і внукам я також розповідала. А винними в загибелі багатьох людей я вважаю тодішню владу.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).