Місце запису: с. Тимки, Оржицький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Довгопол Володимир.
Респондент: Гавриленко Софія Євдокимівна, р. н. невідомий.
Під час Голодомору 1946-1947 рр. проживала в селі Тимки Оржицького району Полтавської області.
У післявоєнні роки жили ми в с. Тимки Полтавської області. Доглядала трьох дітей вдома, тоді як чоловік працював в райцентрі на залізниці. Тоді нам вдалося вижити через те, що вдома була корова. Вона давала і молоко, і сир, і кисляк, і сметану, та ще й чоловік дещо приносив. Бувало, що добував кількасот грамів хліба чи картоплі. Ті гроші, які ми заробляли, йшли на податки та купівлю облігацій.
В тому році хліб у нас був, та вберегти його ніхто не зміг. В селі працювали спецкомісії, які ходили по хатах і забирали що залишилось. Шукали все: і зерно, і картоплю, і соняшник. До нас якось теж зайшли. Перерили все в хаті, побили посуд та нічого не знайшли, бо не було вже в нас нічого. Тоді головний їхній почав лаяти нас за те, що колись було у нас і насіння, і картопля.
Важко було вижити. В основному люди помирали зимою, бо не їли майже нічого. Добре було тим, хто доживав до весни. Тоді вже можна було їсти лободу, кропиву, трави різні, цвіт акації. Пам’ятаю, люди вилазили на акації, кололи собі руки до крові, наїдалися цвітом і пили власну кров. А у інших вже не було сил долізти, то такі падали і просто під деревом помирали.
Нам допомогла корова. Та й не тільки нам. Допомагали кому могли. Багато односельчан поїхало на заробітки, та там і залишились, хоча дехто повертався.