Місце запису: с. Лугова, Іллінецький р-н, Вінницька обл.
Дата запису: 28.07.2002 р.
Хто записав: Мохнатюк Ігор Олексійович.
Респондент: Гноць Марія Григорівна, 1925 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Лугова Іллінецького району Вінницької області.
Чи були Ви очевидцем голоду 1932-33 рр.?
Да, була.
Де Ви проживали на той час?
Я жила в сусідньому селі Лугова.
Яка у Вас була сімʼя?
Сімʼя в нас була маленька, Я була одною дитиною в сімʼї. З нами жили батьки моєї матері.
У Вас в сімʼї або хто-небудь з близьких померли від голоду?
Да, дід мій помер від голоду, вся сімʼя материних кумів померла з голоду.
На Вашу думку, які були причини голоду?
Добровольці тоді з комісарами позабирали скотину і хліб у людей. Людям не було з чого прожити, через те навєрно і помирали. В руководства була тоді політика така. Хазяїв розкуркулювали, всіх остальних примусили вступити в колгоспи. Сільське руководство часто не вміло хазяйнувати, і в самому колгоспі дохла скотина забрана в селян.
Яким чином людям не давали можливості заробити хліба?
Колишніх куркулів ніхто не хотів обрати на роботу. Робочим часто не видавали заробленого хліба. В день робітник заробляв до 200 грам хліба, але часто його просто не було в налічій. Хліба привозили мало і його не вистачало.
Як поводила себе місцева влада по відношенні до населення?
Мєсні власті спочатку розкуркулили хазяїв, а потім почали забирати худобу і відводити її в колгосп.
Чи була у Вас можливість виїхати з села?
Де там, не було до кого. Виїхала я аж після війни і то не далеко в с. Жорнище, після того як вийшла заміж.
Якою була поведінка людей відносно один одного?
Люди були підозрілі, ніхто нікому не довіряв.
Якою була ситуація в селі?
Днями в селі було тихо, немов всі повимирали, тільки коло магазіну стояла мертва очірідь за хлібом. Хто мав гроші, той ходив щось купувати на базар в Жорнищі.
Чи відносите Ви неврожай до однієї з причин голоду?
Не знаю, я тоді ще малою була. Зараз я можу сказати який врожай, а тоді я ще цього не понімала.
Чим Ви харчувались?
Восени шукали гриби, ягоди. Я з сусідськими дітьми на полях збирала колоски. Дід мій, поки не зламав ногу, робив на млині їздовим. Коли в розпал голодовки дід зламав ногу і не міг заробити навіть, шоб прогодувати себе, якимось чином він вишкутильгував з дому і не повернувся. Сусідські діти знайшли його в лісі, померлого з голоду. Батько тоже робив коло млина і там його годували і навіть давали трошки взяти з собою хліба. Мати працювала в колгоспі. Там її тоже колись давали трошки хліба, а колись якось гроші. Бабушка збирала ввечері колоски, поки сніг не впав, а потім добувала десь полову. Так ми з горем пополам перебивались.
Що можна було придбати на базарі?
Базару в нас не було. Треба було йти в Жорнищі. В принципі там продавали багато продуктів, хліб. Можна було обміняти на хліб якусь одежину. Ми обміняли, десь уже перед весною батькового котуха за буханку хліба.
Чи видавали хліб на трудодень?
Видавали, але дуже мало. Я не працювала бо була ще малою. Бабушку не хотіли чогось взяти на роботу і вона тоже не працювала.
Чи відомі Вам випадки канібалізму в селі?
Про людоїдство чула, але чи було в нас в селі, навєрно не було. З голоду люди помирали, щоб їли людей цього не знаю.
Яким чином Вам вдалось вижити?
Я і бабушка шукали, що можна було б з’їсти. Батько з матір’ю інколи приносили по шматку хліба. Вони робили і їм давали якусь похльопку і кусень хліба, то вони похльопку з’їдали, а хліб нам приносили. Дещо їм платили і можна було купити якусь пару буряків чи картоплин. Під весну картопля була дуже дорога, то купували ми в основному буряки. Варили їх з половою. Коли вдавалось знайти на полі підрізані буряки або поляглу кукурузу, то це було просто свято. В лісі шукали жолуді. Саму мене в ліс не пускали. Боялась, щоб ніхто не вкрав і не з’їли. Як зараз помню. Садили ми навесні те, що бараболею уже назвати не можна було, якоїсь лушпайки, паростки. На осінь там таки щось повиростало. На весну, коли появилась права, було вже проще, а взимку думали, що вимрем.