Місце запису: м. Лебедин, Лебединський р-н., Сумська обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: члени пошукового загону Лебединської ЗОШ І-ІІ ступенів № 2, керівник Подвезько С. Г.
Респондент: Забуга Софія Василівна, р. н. невідомий.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Забуги Лебединського району Сумської області.
Мій батько Забуга Михайло, весь вік робив як віл, жив в Забугах, а жінка його при родах померла, то він із малою дитиною ходив по людях, щоб хтось з жінок його дитину покормив груддю. І до овець приставляв, щоб посмоктало. Як тільки він з ними натерпівся – Божечко! А жило маленьке в рукаві кожуха. Перекладав з рукава в рукав, шоб він просихав. Так і жили. А тоді батько пристав у прийми в Лебедині до Костючки Орини. Не могла бачити ця жінка нелюдські страждання чоловіка і дитини. Не доїдала, не досипала, робила по-чорному. Часто в неї крутилася голова од голоду. А вона вставала і робила. Як не держали ноги, так вона на колінах на городі лазила. Бувало шо там і засипала. Нажили вони ще чотирьох дітей. Весною 1932 году нас вигнали з хати, а город забрали. А хто виганяв? Та свої ж і виганяли: Грицько Острог, по-вуличному Острог Горбатий. Такий страшний був, і дружки його такі самі. Ходив по хатах і требував горілки. До нас приходив і грозився «І яєчню поїм, і тебе, Оришко з’їм, а дітей твоїх повикидаю собакам». Мати нас ховала де могла, а перед ним ставала на коліна і молила, і плакала, шоб нас не трогав. Так і вижили ми благодаря їй, нашій дорогенькій матусі, хай їй Бог на тому світі віддячить за все.