Місце запису: с. Лучка, Липоводолинський р-н., Сумська обл.
Дата запису: 2008 р.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Лукаш Тетяна Іллівна, 1922 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Лучка Липоводолинського району Сумської області.
Народилася 8 квітня 1922 року 1 вересня 1930 року – пішла до Дунайської школи. Першу вчительку звали Палажка Михайлівна. Вона була доброю, лагідною і спокійною. 8 квітня 1933 року – виповнилося 11 років, та день народження ніхто не святкував.
Не було чого їсти. Діти не ходили один до одного гратися. Все зводилося до пошуків їжі. Кожен був сам за себе. Першим помер батько Радько Ілля Данилович. Ще зимою. Він ловив рибу в річці, застудився і помер. Потім брат Василь. Він був маленьким і мав сині-сині оченята. Ось я стара і немічна. Було всякого: і горе, і радість. Мене радували діти, ось зараз онуки, правнуки. А він? Він помер, не встигнувши навіть навчитись читати. За що? Чому? Чи отримали від його смерті задоволення ті, хто отаке робив з людьми, хто так ненавидів українців, що вирішив повбивати їх дітей? Потім померла мама Радько Марфа Карпівна. Мабуть, все молоко, яке мама надоювала від худющої корови, віддавала дітям – мені, моєму старшому братові Гриші та сестрі Дусі. Після того як забрали маму, померла і корова. Дідусь цілу ніч здирав з неї шкуру, розділяв і ховав м’ясо, щоб надовше вистачило. Це врятувало нас, та не допомогло йому. Дідусь помер останнім з нашої сім’ї. Нікому було і труну зробити, не те що по людському поховати. А татові, братикові та мамі дідусь робив труни своїми руками, як раніше сам робив човни. Залишились самі діти. Виживали як могли. Їли травичку. А квіти збирали не в букети для краси, а щоб смачнішими були бур’яни. Кожна квітка мала свій смак. І хоч природа і старалася, та голодних дітей було більше, тож і не радувало нікого в 1933 році розмаїття барв.
З весни 1934 року у віці 12 років пішла працювати до колгоспу. Всіх працюючих голова колгоспу Яцун Омелько Андрійович наказував годувати в колгоспній кухні. Чи ми дуже наморювалися? Не пам’ятаю. А їжа ота, без м’яса та зажарки була найсмачнішою в моєму житті. Завдяки їй я вижила. За собою тягала на роботу і меншу сестричку. Спасибі добрим людям, і їй насипали миску. На різних рядових роботах пропрацювала в колгоспі до пенсії. Освіти не маю майже ніякої. Закінчила 2 класи Лучанської школи, починала ходити в третій та через голод не змогла закінчити. Після голоду до школи не пішла. Була квола та ще мала виконувати обов’язки мами для брата та сестри.
Перед війною вийшла заміж. Того ж 1940 року народилася донька Ольга. 1942 року народився син Володимир.