Місце запису: с. Лучка, Липоводолинський р-н., Сумська обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Кравченко Федір Самілович, 1925 р.н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживав в селі Лучка Липоводолинського району Сумської області.
В 1931 році пішов до 1 класу. Батько був грамотним, тож допомагав синові вчитися, і Федір швидко навчився читати та писати. Та біда: писав лівою. Вчитель заставив перевчитися. Говорять, що 1932 рік був напрочуд врожайним. Цілу осінь возили люди снопи на тік та молотили. Малими хлопчаками ми любили дивитися на цю справу. На село наклали план. Зерно почали вивозити. Валки возів тяглися з току за село. Ми і тут встигали. Бігли за возами, не знаючи, що проводжаємо своє передчасно закінчене дитинство, а для декого і коротке життя. Потім буксири почали з’являтися по дворах. Вимагали здачу в план хлібозаготівлі зерна. Спочатку забирали пшеницю, ячмінь, жито. Коли настала черга кукурудзи, мати почала плакати і благати змилостивитися, зглянутися на дітей. Та хіба почують і побачать горе матері нелюди? Забрали все. Навіть вузлик квасолі, що висів на гвіздочку на печі. Поки була ще якась картопелька, то воно було і нічого, а згодом… Спасала нас корова. Молока з тих пір я більше не п’ю.
Дід Микита робив у колгоспі ковалем, а там давали по 3 галушки за трудодень. Дід одну з’їдав, а решту приносив додому дітям. По сусідству жила сім’я Склярів. Казали, що вони були куркулями, бо не захотіли молотити і здавати жито. Жито змолотили колгоспники, а їх вигнали з хати. Де вони ділися ніхто не знав. В село сім’я більше не повернулася. Зимою було дуже багато снігу. Хати позамітало під самі стріхи. Дітлахи спускалися з пустої хати Склярів на санчатах. Раптом санки з’їхали набік і провалилися. Як справжні дослідники, діти обстежили яму, в яку впали і натрапили на мішки. Вони були з зерном. Федір з сестрою стягли 3 мішки на санки та й потягли додому. А коли прийшли з дідом Микитою, то мішків уже не було. «Нічого, не ми одні бідуємо.» – підсумував дід. З сім’ї в голодовку ніхто не помер.
Навіть в голодовку були люди, що вели себе по-людськи. Не знаю як, але відкрили в селі патронат для дітей, що залишились без батьків. Забирали туди і дітей куркулів. Годували їх там. Ми з ними дружили. Вони вижили, хоча в основному і роз’їхалися хто куди. Дівчата заміж повиходили. А як дід Омелько – голова колгоспу – не побоявся організувать притулок. Не знаю. Мабуть, що старим уже був. Не хотів гріха на душу брати. Діти ж не винні.
#Голодомор #Колективізація #Хлібозаготівлі #Активісти #СмертністьвідГолоду #Виживання #Подвірніобшуки #Діти #Вилученняпродуктів