Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.
Дата запису: 2002 р.
Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна
Респондент: Оніщенко Микола Леонтійович, 1922 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Оніщенко Микола Леонтійович, 1922 р. н., проживав в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.
Голоду ми сильно не відчули, незважаючи на те, що в нас було дев’ять дітей. Ми бідні були на землі, навіть 12 га не було. Але батько постійно тримав господарство. У колгосп коня здав, корову здав. Одного коня продав – мені шапку купив.
Тоді все було так. Один йде до колгоспу без штанів, який ніколи не наївся, а інший господар був “кулак”.
Особисто наша родина голоду не відчула. А були такі, що під парканом сів – і дуба дав.
Я вважаю, що винна влада, яка не змогла розподілити продукти, адже неврожай то був.
У нас біля церкви жив старий, називали його Босун. У нього побудови такі були, що не у всіх колгоспах знайдеш. І техніка в нього була. Його вважали поміщиком. У нього раз приїхали – забрали все, що знайшли, а за кілька днів у нього знову все з’явилося. І люди казали, що він чаклун, що в нього є рубль – він вийде, посвистить чортам і вони накидають йому всього. У нього знайшли зариту кагату картоплі – 250 центнерів.
Люди їли різне коріння, з липи листя, полову. Пшеницю забирали переважно місцеві. Це була біднота, яка заздрила тобі, сама ніколи не їла до ладу. Люди стукали один на одного…
(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:
Голода мы сильно не ощутили, несмотря на то, что у нас девять детей было. Мы бедняки были на земле, даже 12 га не было. Но отец всё время держал хозяйство. В колхоз лошадь сдал, корову сдал. Одну лошадь продал – мне шапку купил.
Тогда все так было. Один идёт в колхоз без штанов, который никогда не наелся, а другой хозяин был “кулак”.
Лично наша семья голода не ощутила. А были такие, что под забором сел – и дуба дал.
Я считаю, что виновна власть, которая не смогла распределить продукты, ведь неурожай то был.
У нас возле церкви жил старик, называли его Босун. У него постройки такие были, что не у всех колхозах найдешь. И техника у него была. Его считали помещиком. У него раз приехали – забрали все, что нашли, а через пару дней у него опять всё появилось. И люди говорили, что он колдун, что у него есть рубль – он выйдет, посвистит чертям и они накидают ему всего. У него нашли зарытую кагату картошки – 250 центнеров.
Люди ели корни разные, с липы листья, полову. Пшеницу забирали в основном местные. Это была беднота, которая завидовала тебе, сама никогда не ела толком. Люди стучали друг на друга…
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).