Місце запису: с. Підлипне, Конотопський р-н., Сумська обл.
Дата запису: 10.09.2009 р.
Хто записав: Тарасенко Юлія.
Респондент: Василець Іван Олексійович, 1928 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Підлипне Конотопський район Сумської області;
На том дворищі, Джосан ото построївся, Коля Гуркалів копав, (вони ж куми) так копали ж зразу фундамент для хати. Костєй багато нашли; копали погриб – тоже костей багато. Вони, дядько жив…ну вступив у партію був. Питають його : «Чого в партію вступив?» А він каже : «Щоб мені краще жилося» Ну костей у них багато було…Так вони вже голодували, що була у них дочка, а де вона ділася ніхто не зна, кажуть уїхала…
Їсти хотілося здорово. Я вже пухлий лежав. А моя сестра в колхозі робила. Так у глечику юшки принесла так я їв. І така смачна мені була, шо аж і не знаю чим вона та юшка заправлена, шо така добра була. Страждали люди здорово. Пилипа мати пішла ноччю до людей, шо вони картоплю посадили, а вона рила, так дядько вбив її. Оце на вулиці таке було…
В голодовку Кублів дід тоже такий ледачий був, а моя сестра робила на мельниці в голодовку. Ну нада було засипщика зерно засипать. Ну взяли ж дядька того ж. Брали (также не можна винести) було зерно, муку. Так робили коржі, тоді притуляли до живота і виносили отак. Це тому Григорію казали: «Пошлі поробиш, засипщика нада» Ну він согласився, думав так як ото в мельниці – в вітряку засипав і гуляй. А там надо мішків таскать і засипать, і засипать, і засипать…
Так він як наробився, іде єлі-єлі (пішки ж ходили туди й от мельниці), так каже: «По одній картопелькі їстиму вдень. А на мельницю не пойду.» Того шо каже сипиш як у прірву.
Як хто допомагав? Виживали як хто міг. Лободу їли, калачики. Усе їли, липиха була, шо скільки ми липихи поїли! А рогоза, оце вже була, ну…так як яблука і груші. Дітей було багато, підемо туди аж на став, нарвемо цієї липихи, сидимо і …ласимося (сміється). Все їли підряд. Кропиву їли. Мати варила з крапиви борщ, юшку, дітей же багато було, нада ж годувать. Ну у нас оце тіки з голоду померли Семеняка Антон, ну він робить не особенно рвався. А хто жив лучше то було нормально.. У нас оце були корова і кінь. Коня забрали в колхоз, а корову оставили, бо дітей було багато (шестеро у нас було в сім’ї – 3 дівчинки, З хлопчика).
Голодні були, а ще ж виходили на вулиці. Дівчат же було багато, співали, гармошка була. Голод був, голодні люди були. Общалися між собою. У нас же корова була, так бідніші бігали до нас то молока їм, то сметани. Ну дядько був при сільсовєті чимсь, а Михайло був в кооперації, так як привозили сюди ж у магазин шось, так доставали і нам приносили. Так як там не було все таки, а весело всім було, свадьби, гуляли і старі, і малі хоч і голодні. У Голодомор усі вижили з моєї сім’ї. Корова допомогла вижити, город був чималий. Тяжело було, но весело. Шо хто понаїдається і хорошо, ділилися всі між собою.