Місце запису: с. Дубина, Новосанжарський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 2008 р.
Хто записав: Шурманова Г. І.
Респондент: Скидан Петро Прокопович, 1921 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Вільний Степ Новосанжарського району Харківської області (нині Полтавської області).
Коли почався голод йому було десь років десять. Сім’ я складалася з дев’ятьох чоловік мати Варя, батько Прокіп та семеро дітей, Петро був наймолодшим. Коли «активісти» забрали все що можна було їсти, батько їздив у Полтаву продавати одежу, мамині хустки і спідниці, одного разу, у травні, він взяв з собою і Петька. На залізничній станції Полтава був магазин де стояла величезна черга за хлібом. Недалеко від магазину, прямо на вулиці, лежали мертві люди об’їдені мухами. Це видовище дуже налякало Петра. До цього часу це стоїть перед очима. Влітку всі в його сім’ї стали пухнути від голоду, але в полі почали наливатися колоски і батько навиминав зерна і зварила мати затірку .Дітям мати давала затірки потрошку чим врятувала їм життя, а батько поїв і зерно сире з колосків, тому у великих муках він помер. Чув Петро Прокопович, що голодні люди ходили до с. Кустолове в радгосп по відгодівлі свиней, де можна було трохи попоїсти відходів. Тож дорога від села Руденківка, повз с. Рябушино (зараз це с. Малі Солонці) до с. Кустолово, була усіяна мертвими тілами. Особливо коли достигав врожай зернових, люди їли сирим зерно і помирали від кишкових кольків прямо на полі.