Місце запису: с. Запруддя, Рокитнянський р-н, Київська обл.;
Дата запису: 29.07.2003 р.;
Хто записав: Скрипак Оксана;
Респондент: Тутик Наталя Петрівна, 12.05.1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Тутик Наталя Петрівна, 12.05.1923 р. н., проживала у селі Запруддя Рокитнянського району Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?
А чого ж я не пам’ятаю? 1923 року народження, то вже чимала була.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
В 32-33 роках «штирхачі» замучили, активісти замучили – вимітали, забирали всей хліб. А в 46-47-му, то страшна засуха була, то того й не вродило.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?
А близькі сусіди, куткові. Позабірали даже й мотузки.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Не знаю, мабуть, же ж давали.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?
А вони їх показували нам? Брали, та й усе. А хто там добивався за ті документи…
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Аякже, висилали – хто багатший. І карали – клали на ослін і били киями, пльотками – признавайся де хліб. Даже на шклі танцювать заставляли.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
А хіба ж я знаю? Не стріляли ж у нас. Я мала ще була.
Як люди боронилися?
Терпіли. Не було сили боронитись. Ніхто нічого не міг проти них зробить, бо їхнє право.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Не можна, мій дід в коморі, в стіні, заховали трошки зерна, то й там забрали. А батько на горищі, як заховали в полові трошки гречки, то вони всю полову перевіяли й таки забрали.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Такі активісти були, то як хотіли, так і шукали, по горшках в печах заглядали і все гребли.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Душ по п’ятеро. Чоловіки це були.
Де можна було заховати продукти харчування?
Ніде! І буряки забрали, і картоплю забрали. Все повитрушували!
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Аякже. Варили. То після обіду ше й танцювали, – їм же не було чого в колгосп оддавать.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
Усе брали: і кожухи забирали, і верьовки, і подушки бабині дівоцькі. Нас викинули на шлях, хату замкнули, та й іди, куди хочеш.
Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Це по ньому судили. Це вже після 33-го, як ходили колоски збірали. А тоді в 34-му такий врожай вродив! То люди їли хліб та мерли, бо в них після голоду вже й кишки позлипалися.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Не дозволяли. Родило, тільки шо забирали і вивозили. Од багатших та біднішим оддавали, хто не робив.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Чоловіки такі ж старі. Оце ж мого батька посадили в 33-му на картоплю «під копачки». А вночі ж ідуть крадуть, то заставили сторожувати. А дощі йшли, то простудилися та й вмерли (про батька).
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Бідніші йшли – в кого не було чого здавать. Такі були, шо й хотіли, такі були, шо й не хотіли.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Заставляли: били, ограбляли, втягали в колгосп. Забірали все «до пенька». У матері палець гнив, а саме жнива, то прийшли та погнали на поле.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
А де ж ти їх заховаєш? Була в нас клуня, то й ту сусіди спалили.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Серед білого дня. Що ж вони вночі ходить будуть?
Скільки разів приходили до хати?
Приходили, пока не забрали все.
Коли почали помирати від голоду?
І в 32-му, і в 33-му мерли.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Ніхто їх не опікував. Отак і в 47-му.
Хто не голодував у селі і чому?
Ті, що втягали в колгосп, то ті й не голодували. Вони ше й наживалися, грабили.
Хто зумів вижити?
Кого Бог содержав. Я була пухла, але осталась. Отак людина було йде – сіла та й вмерла, а тіло не холоне – таке драглисте від води.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Хто це там ділився! Не було чим. Хіба що за гроші. Батько заслабли, то мати однесли рушники і брали у сусідів по літру молока.
Які засоби вживали до виживання?
На Бога надія була та й усе.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Мій батько (вислали до Архангельська), то вислав звідти 37 рублів.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Бур’ян рвали та парили водичкою. У Ставах (сусіднє село) сахарний завод був, то брагу пили. Полову, із проса шелуху – млинчики пекли, на рижієві. Буряки сушили, в компот їх замість сахару кидали. А як маленькі бурячки та з вишнями, то такі добрі були! Була Паска, то брат пішов та мерзлой картоплі в сусідньому селі назбирав, та млинці такі попекли на рижієві. А тоді вже як «розжилися», то картопля та полова та ше й з проса шолуха – то вже такі млинці були.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
А хто їх тоді ловив? Може хто й ловив. Ми не ловили.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
В 33-му поїхали батько аж на Херсон, за материні золоті сережки й хрест виміняли пуд кукурузяного борошна. То «добрі люди» донесли, та й те забрали.
Чи був голод у містах?
Не знаю. Мабуть, що був. Всяк було, так як і допіру.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
За це не знаю.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Були. По сусідськи (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) з дочкою сина Петю з’їли, год 6 йому було, а тоді й дочку зарізала. Ми зайшли в хату за подругою, а вона прикрита полотном на печі лежить, і кров проступила. Дівчину Палажкою звали. А (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) міліція забрала.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Батько померли, то не було кому викопать ями. Та вже 2 дівчини, год по 15, викопали. Трун не було, в рядно – та так і ховали.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Хто це їм платив. Може у яких селах і звозили, а в нас на кутку – ні.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
У сусідів на городі ховали, а коли – то й в погреб вкидали.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Зразу трохи сходилися, поминали, а тепер нема кому йти. А на кладбищі всіх разом поминають, та й усе.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Та так же, поминають.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Нема, вже строять год десять, ніяк достроїть не можуть.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Та хто це там їх ставлять. Може хто й поставив допіру, а тоді не було кому й не було за шо.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
А тут є молодь? Тут уже одні пусті хати.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
А кого ж винить? Власть і сусідів. Сталін, може, й не бачив, кого вони ограбляли. Таке врем’я було.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).