Місце запису: с. Єрки, Миргородський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 10.09.2009 р.
Хто записав: члени пошукової групи краєзнавчого гуртка. Керівник гуртка Іщенко Н. О.
Респондент: Сереброва Агафія Яківна, 1924 р. н.
Під час Голодомора 1932-1933 рр. проживала в селі Єрки Миргородського району Полтавської області.
Згадує Агафія Яківна, як до них прийшли активісти і шукали харчі. Батька дома не було. Зерно шукали скрізь. Але не знайшли тільки те, що мати заховала під піччю і замазала глиною. Тільки клунок з квасолею лежав на запічку і на ньому сидів найменший брат Петро (5 років). Один з активістів найшов торбинку з сухарями на комині печі і забрав. А клуночок з квасолею, хотіли забрати, а малий Петро вчепився в нього і не відпускав: «Я не дам, нам дуже їсти хочеться». Активісти хотіли відштовхнути малого, так хлопчик тоді вкусив одного за руку. Активіст нахвалявся помститися малому, але полишили й пішли з хати. Моя сім’я складалася з семи чоловік: моя мати, батько, тітка, два брати і сестра.
Агафія Яківна згадує, що жили не далеко від кладовища, де була викопана яма, куди привозив підводою померлих Горобець Микита Салефонтович. Вона з другими дітьми бігала дивитися як приїжджала підвода. Одного разу, привізши померлих, діти побачили жінку, яка була ще жива. Та жінка і каже: «Я ще жива» – а їй у відповідь: «Тут дійдеш». З того часу дітей на кладовище не стали пускати.
Одного разу до них прийшов дядько Василь з Ярмаків. Він і тітка Олена пішли по брагу в Кибинці, де була ґуральня. Набравши браги, прийшли в село. Мати Агафії дала їм обідати, бо вони були зовсім обезсилені.
Пообідавши запропонували дядькові відпочити на полу, а він і говорить: «Я туди не залізу, краще на долівці відпочину». Перепочивши пішов додому і тітка Олена пішла його проводити. Біля свинарника побачили, що під деревами лежали два трупи дітей і трохи далі труп жінки. Вертаючись додому, тітка Олена побачила біля конюшні на землі двох ледь живих дітей і чоловіка. Прийшовши додому про все розповіла моїй матері. Взяли вони оладки з листя берестка і понесли тим дітям, але вже було пізно.
Дядько Василь, прийшовши в Ярмаки, випив багато браги і відразу помер. Агафія Яківна розповідає, що в 1932-1933 роках в селі ловили собак, кішок і їли. Весною збирали те, що залишилося від картоплі після зими, їли гнилу картоплю, кульбабу, цвіт білої акації.
1934 року — виїхала вся сім’я в Росію, в Белград, бо там був менший голод. Повернулися в 1935 році. А 1937 році батько був головою колгоспу. Як говорить Агафія Яківна, видавав людям по три кілограми зерна. В 1947 році разом з чоловіком відвезли двох племінників в Ростов до родичів. Там були вони п’ять років. В 1947 році я з чоловіком певний час жили в Миргороді. Одна моя сусідка раювала на крупозаводі, іноді приносила то жменьку пшона, то іншого зерна. А інша сусідка не мала що їсти, їла одну шелюху і захворіла. Тоді сусідка з крупозаводу принесла їй пригорщу пшона і хвора видужала.