Місце запису: с. Кибинці, Миргородський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 19.11.2005 р.
Хто записав: Васильєва Ольга Олексіївна.
Респондент: Мащенко Марія Михайлівна, 08.03.1912 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Кибинці Миргородського району Полтавської області.
Ви пам’ятаєте голод, який був у 1932-33рр.?
Тридцять третьому? Да. В тридцять третьому.
А які на Вашу думку були причини голоду?
Це як виганяли з хати?
Які могли бути причини голоду: неврожай був, засуха, великі податки чи урожай забирала влада?
Урожай забирала влада.
А хто забирав цей урожай у людей?
Хто забрав?
Да.
А такі були комсомольці. Забирали. Приходили з ціпками, штирхали хто закопав. У землі шукали. Своє заберуть. Таке ж було. Люди зостались без шматочка хліба. Не було чого їсти. Листя рвали та сушили те листя, їли. Із голоду вмирали, скільки повмирали з голоду. Голодомор. Зробили. Це ж хто його робили? Ніде не було в магазіні щоб купить. А це де є який кілограм там хліба чи шматок – заберуть прийдуть. Все було. Боже… Чого ж неурожай був? Урожай був. Так зробили. Голод був. Шоб люди дуже з голоду вимерли. Нема ніде. Їли і дохлу конину і все їли. Дохле.
А були якісь нагороди від влади, якщо доносили на сусіда, що зерно приховує?
Ага. Приховували в землі. Вони обкопували. Вони шукали ціпками залізними, як приховане зерно. І як найдуть то відберуть і засудять. Судили. І планки давали.
А чи мали вони якісь документи?
А які були документи мали? Чи ми знаєм тії документи були, чи шо? Прийшли, забрали і все. Забирали. Виконуйте. Мнясо давайте то не выполним. Ніяких документів.
А вони били людей, висилали, арештовували?
Ага, людей висилали. Так, значить. Людей висилали. Оце нашу сім’ю. Я розкажу про себе. Батька забрали в тюрму і братіка старшого забрали. Вивезли серед поля, у гречці викинули нас. Що хотіть, то й робіть. Викопали землянку і там поселялись. Як їде бригада, ніде нічого… де хліба шматочок лежить – вони позабирають. Моя мама була. Клала пальтечко під її, що мов хворіла була. Іде бригада. Вони стягли й забрали. Й били людей. Ми було в землянку збігаємось і плачем, що де нам діться серед поля. Куди? Вони стягали одежу й били. Били. А мого братіка взяли та побили попід боками й в колодязь укинули. В погріб укинули. Ой, Боже мій! Все було. Застануть, і били нізащо. Ми не заробили. Жили ж ми своїм трудом, заробляли. Робили. Конячка була, дві коровки й вівці були й земельки сім гектарів було й десятин. Які там куркулі були? А це позакопують і найдуть, заберуть. Ніде… Бачать на людині шо такий платочок- постягають. Усе робили. Ті били, й били…
А вони мали зброю – ті люди, які били?
Що?
Зброю мали?
Яку зброю?
Да.
Та яку ж вони мали? Я ж знаю за те?
А люди якось від них боронилися?
Га?
Боронилися люди?
Що били?
Да.
Та хто ж там? Як же обороняешься? Нема ж од кого оборонятися. Ніякої оборони! Дали планки та й викидали посеред зими з хати. Забирали все в Голодомор. Із голоду померли. Ой, Боже. То Голодомор був. Іздівались усяк Тепер лежить, а тоді… Воно ж не можна, щоб лежало. Вони ж усе заберуть. Прийшли й забрали. Ніякого закону не було…
А можна було заховати якусь частину зерна, продуктів?
Так можна ж закопать. Закопували. Як не найдуть, то воно наше, а як найдуть… Було як закопане то вони… Земля обколеться… Вони ціпками в землю штирхапи. Вишукували зернинку.
А хто саме шукав ці продукти?
Оце отакі — комсомоль, комсомоль.
А їх багато приходило?
Ага, та ходили, душ по п’ять. Душ по п’ять. Із ціпками. То і найдуть і забирали і пішли. І нікому нічого не кажи. Отаке було життя. Урожай забирали.
А де саме можна було заховати, закопати ці продукти?
Ото ховаєм, шукаєм, де його заховать. У землі. Закопували. Або у якусь діжечку, або у сунику чи ящику. Яму викопаєм і туди зерно ховали, у землю. А вони вишукають, шукали. Де не заховай, де заховай — найдуть. Це рідко де зосталося. А то саме найдуть. Ми тоді з голоду помрем. Ми були заховали під сажем. І то шукали, вишукали, найшли й забрали. Ото таке було, Олічка.
А тим, хто ішов до колгоспу, давали якісь продукти, їжу?
Їжі? Да хто там давав, ніхто не давав. Ніякої їжі. Ото листя товкли, рвали акацію, листя й лушпиння й качани.Їли, таке їли. І дохле їли. Все їли. І бур’яни які їли. Нарвеш і акації, і щавлю. Отого посушиш і їси. У ступі товкли і їли.
Вони забирали тільки їжу?
Їжу. Їжу, тільки їжу. Це вони брали тільки їжу, зерна… Зерна й одежу. Що одежину забирали.
Бабо Маріє, а ви чули про закон про «п’ять колосків»?
Про кого?
Закон про ” п’ять колосків и?
Колосків?
Да.
Да. Колосків. Не давали збирать колосків. Забирали й колоски. Забирали.
Оце на поле піди, що було уже ж зняли його: комбайн викосив чи косами косили. Зостались колосочки там то там. Ми ходили по колосочки, в торбиночки збирали. Колосочки на полі і то прийде по ниві і візьмуть, і торбинку отнімали. Отакі ніякі якісь дурачки. Якісь. Сторожі.
А хто був цими сторожами, хто охороняв?
Ото отак вони охоронялися. Так кого визвуть. Ото позабирають. Хіба втечеш, украдеш. Ото забирані. Назбираєш торбинку і отнімали. Хто їx заставляв? Отнімали. А вони забрали. Все було. Всі було ходять, колоски збирають. Було їли сирий буряк. їли Ой, і кислиці й старий буряк. Мололи сирий буряк на макітерку… Оте й їли. А тепер понастановлять на стіл.
А люди хотіли добровільно іти в колгосп?
Хотіли чи в колгосп іти?
Да.
Хто мало не хотіли. А то хотіли. Писалися. Хотіли в колгоспи.
І ніхто не примушував, самі, добровільно?
Добровільно. Да… Та ні, примушували, чого ж, ходили примушували.
Ходили, примушували.
А хто примушував?
Щоб писали. А представники були.
І як вони це робили?
А вони вговорювали. Щоб писались у колгоспи. Хорошо б було, щоб писались, здавали туди все. В кого плуг, в кого коняка була, коні плуг чи там молотарка. Щоб все здавали в колгоспи. Суспільнювали.
А якщо була в когось худоба, її переховували, щоб не здавати в колгосп?
Да. Да. В колгоспи здавали.
А де її ховали?
Та худобу не ховали. В колгосп забирали. Забирали.
А коли ходили забирати у людей худобу, зерно? Коли?
В якім годі? Ну це ж воно в тридцять третім году таке було. Забирали. А тоді ж я не знаю в якім году. Це таке як розкажуть.
А коли: зимою, влітку, весною, осінню?
Ой. Та ні, не зімою, зімою. Осінню. Коли було там насіння. Заберуть, що придбав… Чи там зернечко забирали. Да.
А скільки раз приходили до хати: один, два, три?
Та приходили не раз навідувались. Не мама, а десь хтось одкопає, а вони приявляються. І заберуть. Було. її шматочка хліба не вдержиш у хаті.
А коли люди почали від голоду помирати?
Коли почали помирать?
Да.
Та воно ж…Це ж літом було, весною. Весною. Особенно. Навесні. Навесні оце помирали. Уже й жито поспівало, й колосочки доходили. Рвали колосочки й їли. Колосочки й зернячко й їли. Таке ж було.
А якщо у дітей помирали батьки, то що було з цими дітьми?
А що було? Вже батьки помирали, то забирали та ж хоронили. І без бітаки.
А якщо родичі були, то їх годували в селі?
А їх забирали, дітей, в приюти.
Держава?
Це як батька заберуть, засудять. Як засудять батька, то забирали в приюти були … дітей. А в тридцять третім годі, то ніхто не забирав. Ото в нас в хуторі сім’я не одна вимерла. Ото було і батьки, і діти померли.
А в селі хтось не голодував? Були люди, які не голодували?
Га?
Були в селі люди, які не голодували?
Були такі, були…
А чому?
Ну так жили ж, були вони. Я не знаю. Воно ж. По всякому живуть же.
Не всі. Були такі, дивлюсь. У кого коровка була, там було що. Зуміли жить.
Є й такі, не всі. Но больше таких, що голодували.
Хто зміг вижить?
Вижили, то вижили. Хто вижив, то вижив. Я сама є й така. І бур’яни, і шелуху їла, все їла. І качани. Не кукуруза. Ті качани потовкла в ступі й їла і вижила. Не всі виживали.
А допомагали люди один одному? Ділилися продуктами, якщо були?
Ага, допомагали, допомагали.
І родичі допомагали?
Да, родичі. Особенно родичі допомагали.
А що саме їли з рослин, з ягід?
Да, їли. З рослин.
А що саме? Які ягоди, рослини?
А ягоди. Терен їли, таке їли. Тоді яблук не дуже було, а побоямильш терну, грушки. У лісі збирали та їли. І пачериці їли, все їли. Було пачериць таких нарвали, що були на стіни драли… Від пачериці. А було і повмирали від пачериць. Голод усе заставляв їсти.
А їли, наприклад, кору з дерев?
Та дерева не їли, а жолуді рвали, рвали і їли листя, їли.
А якихось диких тварин їли?
Їли, коні дохлі їли. Да. Є що здохли. Й коні дохли, то й коні дохлі їли. Дохлятину їли. І все. І дохле їли. Коні здохли. Ото здохне було, притягнеш, здохла коняка й ото їли. І здохле.
А можна було щось купити?
Е, не було тут що купить.
А ви не знаєте, був голод у містах?
Був. Був. Скрізь був голод. Ну, ото, де ми живем на Вкраїні то голод був же.
А в вашому селі померло багато людей?
Померло багато.
А є якісь дані, скільки саме?
Ну… Ой-йо-йой. Ну там в нашому колгоспі, то душ двадцять вмерло з голоду.
А скільки всього було людей в колгоспі?
Ага.
Всього було скільки людей?
Людей? А я людей не знаю, стільки було. За людей багато. Та був же хутір великий.
А були відомі випадки, коли їли людей?
Як шо?
Коли їли людей від голоду? Людоїдства?
Є, їли й людей від голоду. Да їли.
У вашому селі?
У нашому не було. А у інших селах, казали, було.
А в яких?
Ну, я вже не знаю в яких. Це ж не буду я казать.
Де ховали від голоду померлих людей?
Ото закопували в яму. Викопували, ніякої труни не було. Ото звозять було в одну яму, скидають. Ото поскидали в яму, а там одну в нас жила була німа була погано балакала. А вона каже: “Та я ще ж жива”. Ото така, що негодна вже людина. їде ото… Ото йде на дорозі впала на дорозі, лежить. Із голода. Ходить. поки на дорозі поки підберуть його. Ями копали. І старці возаками возили, чи підводами і скидали в одну яму.
А хто саме?
Ото які на станції плачуть й діти голодні. На станцію приїхали й вмирали. Їх підводою брали й вкидали в яму. Падали ще таке то підряд. Кидали. Одне на одно. Отаке.
А тим людям, які хоронили, возили підводи…
Та вже померли, нема тих людей.
А їм платили за це?
Та хто їх. Це ж воно. Хто б їм платив. Таке ж було время. Я не знаю кому. Підводами було везуть з Ромодану на станцію мертвих людей за, за село. Там серед поля то ями викопають і кого там… Це, може, хто і платив я не знаю Ну рідні ж не платили, бо вони з голоду померли. І ото в одну яму скидали людей. Без труни, без нічого. Це було таке.
Це в одному місці їх скидали?
Скрізь було. В однім місці їх скидали. А скрізь було таке тут по селах таке.
А люди знають місця, де їх ховали?
Ага, знають, як хто живий зостався. А їх вимерло всіх. Із живих нема вже. Це я одна живу, зосталася. Знаю Знаю, не забула яке було За невелику їду та ходили на кладбище дивитися, як привезли людей. Боже, Боже. Вкидають у ями. Тепер як хоронять. А то кинули. Воно лежить. Укинули.
А тих людей, які померли, поминають на Гробки, інші свята?
Та хто поминає? Та ніхто їх. Рідних же немає. Хто їх поминає.
І в церквах теж не поминають?
Та хто там поминає? Отакого ж нема, щоб за всіх правили. Я не знаю..
У вашому селі є церква?
Нема.
Є, є якісь пам’ятники, хрести жертвам голодомору?
Є, є щоб в Голодомор померли. Єсть, єсть хрести.
А пам’ятники є?
Ні, пам’ятників нема. Хрести. Тоді пам’ятників не було. Хрести. Од голоду померлим є хрести. А є й без хрестів.
А молодь села сучасна знає про цей голод 1932-33 років?
А чого не знають. Хто не знав, то не знав. Це було знали. Щоб вони знали.. Отепер не вірять, шо таке було…
А як ви думаєте, хто був винен у голоді?
Тепер же є й купить де, є скільки. Якби гроші. А тоді ж його не було. Шо щоб де купить. Хліба шматочок. Як дома нема, то не купиш і з голоду вмирай. А тепер і хліба понапікають і усе продають. Аби гроші.
А як ви думаєте, хто був винний в цьому голоді?
Хто винен?
Да.
А хто ж був. Як же, Сталін, мать. Сталін уголоді. Сталін керував же. Таке зробили.
А ви знаєте, що таке Торгсін?
Да Олю, я у Полтаву поїхала на роботу. Робила на кирпичному і давали хліба півкіло і один ополоничок юшки давали і я опухла. Поки в мене дукачі були. Тоді дукачі були. Да. Із вушками, на шию надіваються. І приймали в Торгсін. То і я ж було понесу дукачі та дадуть хліба та я добавляла, а аж не стало дукачів. Оце було Торгсін. Да, Торгсін я знаю. І тоді я не опухла. А як не стало дукачів, то я опухла на роботі. І робила я кирпич, робила. Я опухла. Так годували. Один ополоночок. Тульку вивезли, казали, за Полтаву десь гнилу. А ми бігали, одривали та їли з землі. Тоді я. Отаке було. Один оце таки ополонок і таке рідесеньке. Один ополонок дадуть і півкіла хліба. І опухла була. Була пухла як колодка. А тоді вже одтухла. Чим же одтухла. Їла кислиці, буряки сирі їла. І дядько в мене був, носив молочка. Із валить молочка було принесе. Тоді я одтухла. Ото була б у землі. На роботі так годували. А як стало більше, то листя, то шелуху їсти, то тоді буряки. Оце сирі, ми їх пололи і їли. Отаке було.
Бабусю Маріє, ви казали, що вам вдалося вижити, що вас видали заміж. Можете розказати про це?
Я зосталась жива, що я таки заміж пішла. Що він бідняк був. Ага. Його ж не вигонили. Його сім’я з голоду померла. Заміж пішла. Ото й жива. Я в Полтаві робила. Ага, на заводі. А тоді я опухла. На заводі на роботі опухла. Давай додому їхать. А куди ж додому? Землянка. Нема ніде нічого, їсти ж нема нічого в землянкі. Приїхала. В мене одежа по людях була роздавала, щоб не забрали, бо я не могла продать. Ну приїжджаю оце ж. Молодий од мене на сімнадцять год старіший. Каже, поїдем, у мене жито є посіяне. Щоб я жалів. За жінку будеш. Та я не заміж. Ото шоб було що їсти. Казав Петро: «Де ти притаїлась?». Ото коло твого батька притаїлась. Отак ото вже я зосталась жива. Так що я усе знаю. А мої вже всі померли. Нема. І рідні, і двоюрідні рідні померли. І мама з голоду вмерла. Ми порозходились із землянки. Ми дороженьки були по совхозах. А вони дома були. Вже на роботу вже ж не годились іти. Покинули ми їх у землянкі. Із голоду вмерли. І взяли їх тоді, викопали ямку, нікому загорнуть було. Положили в яму, соломки підостлали, рядно обмотали і там загорнули. Ото так воно.